«Ворог буде просуватися по Дніпропетровщині, поки не дійде до якогось міста!» — Антон Чорний

Військовослужбовець Антон Чорний відкрито розповідає про поточну ситуацію на фронті, про те, чого варто очікувати, і чому, на його думку, розраховувати на швидке полегшення — хибна ілюзія. Його позиція строга і безкомпромісна: мирні угоди наразі неможливі, а ворог лише чекає слушної миті, щоб використати нашу неготовність.

Чорний наголошує: перемир’я сьогодні — це міф. «Я казав, що не буде ніяких перемир’їв — ніякого не буде, ні до чого не домовлятись. Все буде гірше», — заявляє він. За його словами, навіть думка про те, що противник «скоро засне», є небезпечною для воїна — таку ідею потрібно викорінювати. Вона породжує втрату пильності там, де це неприпустимо.

Військовий описує реальний темп просування противника: атаки йдуть щодня, невеликі села й поля переходять під контроль ворога, який рухається швидко — поки не натрапить на міську оборону. Чорний наводить приклади: «Вони до Покровська швидко дійшли, до Мирнограда — і там зараз ідуть бої». Там, де йдуть міські бої, їхня швидкість падає, і саме там з’являються можливості для контратак, зачисток і штурмів. Але до великих населених пунктів супротивник підтягуватиметься системно: «вони планово будуть іти, іти, іти, поки не упруться».

Військовий називає Петропавлівку прикладом такого стратегічного рубежу, який, на його думку, може стати «великим містом» для нашої оборони. Наразі, каже він, противнику знадобиться ще час, щоб дійти до подібних пунктів, але просування триває, і межова лінія постійно зміщується.

Окремо Чорний піднімає тему міжнародної підтримки і можливості «закриття неба». Він згадує прохання 2023 року — «Закрийте небо нам» — і розмірковує над тим, що насправді означає така допомога: «Я не кажу вже про винищувачі чи крилаті ракети… вони не можуть собі небо закрити». Військовий ставиться скептично до пропозицій, які нібито передбачають введення миротворчих контингентів або делегацій: замість миротворців він просить реальних людей, готових іти «на самий нуль» — добровольців, які будуть на передовій там, де справді йдуть бої й де немає навіть поховань для загиблих.

У своїй розповіді він згадує про масштабні демонстрації сили: розгортання ракетних систем «Іскандер» біля кордонів, яке відбувалося під час навчань, та удари по важливих об’єктах. Антон говорить про те, що ці комплекси стояли «тупо просто біля кордону, на дорозі», і нагадує про випадки влучань без бойових частин, а також про масовані атаки дронами — коли з великої кількості апаратів збивали лише кілька: «з 19 чи 29 дронів — три».

Ці приклади використовуються ним, щоби підкріпити думку: не слід ілюзорно вірити в можливість швидкого та повного захисту з повітря — реальність набагато складніша.

Чорний рішуче висловлює неприйняття ідеї вводити миротворчі сили, які не готові виконувати складні бойові завдання: «Не треба нам миротворців тут… Ви нам дайте людей, які підуть туди, на самий нуль». Він також висловлює побоювання, що в разі невдалих рішень саме українська сторона опиниться під осудом: «в самому кінці ми ще будемо винуваті».

Крім того, військовослужбовець зазначає ризик політичних тисків і внутрішньої критики в європейських столицях, які можуть призвести до відмови чи обмеження підтримки — і це, за його словами, послаблює нашу позицію.

Зі слів Антона Чорного виходить проста, але жорстка думка: ворог не має наміру зупинятися; перемир’я зараз — не вихід; пом’якшення позицій без жорстких гарантій — небезпечне. Рішення про те, як діяти далі, зауважує він, має бути обережним, реалістичним і зорієнтованим на захист людей та територій, а не на політичні ілюзії.

«А, напевно, напевно, одні ми їх не боїмося, якщо чесно», — підсумовує він, демонструючи рішучість і готовність стояти на своєму. Цей голос із фронту — нагадування про те, що війна триває, а її наслідки вимірюються не лише лідерськими деклараціями, а життями й територією, які потребують захисту.

Читайте також: У Дніпрі на фасаді гімназії № 39 відкрили меморіальні дошки загиблим воїнам Микиті Каплунову та Віталію Якименку