Пам’ятаємо кожного: 16 річниця трагедії на Мандриківській

Роковини трагедії. 16 років тому в Дніпрі на вулиці Мандриківська вибух побутового газу зруйнував частину багатоповерхівки та забрав життя понад двох десятків людей. Донині дніпряни пам’ятають жахливі події тих днів. Саме тому щорічно збираються, аби вшанувати пам’ять жертв, життя яких обірвалось у той страшний день.

13 жовтня 2007 року близько 10:30 ранку один зі спальних районів міста здригнувся від потужного вибуху. Цілий під’їзд 127-го будинку на Мандриківській зруйнувався вщент за лічені хвилини.

Олена Кожемякіна, начальниця Центрального управління соцзахисту населення ДМР: «Я пам’ятаю цей день. Це трапилось близько 11-ї ранку. Це був вихідний день, всі були вдома».

Вибух стався через витік побутового газу. Повністю зруйнувало понад сорок квартир. Десятки людей опинились під завалами. Усі служби Дніпра прибули і негайно розпочали рятувальну операцію.

Олена Кожемякіна, начальниця Центрального управління соцзахисту населення ДМР: «Ми допомагали людям розселитися. Вели списки загиблих, зниклих безвісти, фіксували пошкодження майна. Це була наша робота, ми тут знаходились разом з надзвичайниками перші три доби».

Рятувальна операція тривала три доби. Ще майже тиждень рятувальники розбирали завали і діставали тіла загиблих. Трагедія забрала життя 23 людей. Постраждалими вважаються понад 400 осіб. У той роковий день Сергій втратив усю свою родину.

Сергій Гончаренко, втратив родину: «Загинули в мене дружина і двоє доньок. Всі троє моїх дівчаток».

Чоловік мешкав на 6 поверсі у тому самому під’їзді, який і став епіцентром вибуху. Сергій зізнається, попри те, що минуло вже 16 років, спогади про ті страшні події не полишають й донині.

Сергій Гончаренко, втратив родину: «Кажуть, воно з часом забувається. Але як наступають ці дні, то згадуємо».

На місці трагедії згодом звели храм та встановили меморіал, на якому викарбувані імена всіх, чиє життя обірвалось у той страшний день. Щороку тут вшановують пам’ять загиблих.
Цьогоріч вже 16-та річниця трагедії. Окрім родичів загиблих та сусідів, сюди приходять й небайдужі містяни. Усі разом покладають квіти до пам’ятнику. А для Сергія це додаткова можливість зустріти тих, хто допоміг йому пережити втрату.

Сергій Гончаренко, втратив родину: «Дякую друзям, вони підтримують. Телефонуємо один одному, хоч з кожним роком все менше і менше. Але життя продовжується».

Читайте також: Шлях до одужання: історія військового з Дніпра

https://www.youtube.com/watch?v=Nr4TmlXEZCM