«Нам нікуди їхати»: як живуть люди у Покровському під цілодобовими ударами FPV і КАБів?
Селище Покровське на Дніпропетровщині – приблизно за 20 кілометрів від «сірої зони». Команда ДніпроTV не раз тут бувала й бачила його різним: колись воно було жвавим, а тепер – спустошене та розбите. Обов’язкову евакуацію тут оголосили ще у грудні 2025 року. Нині у населеному пункті немає ні води, ні світла, ні газу. Та попри це у Покровському досі залишаються люди – щодня виживаючи в нелюдських умовах.
Одні з тих, хто майже щодня допомагає покровчанам, – надзвичайники. Для місцевих вони стали так званим колом порятунку та зв’язком із навколишнім світом.
«Ну, основними напрямками нашої роботи раніше були гасіння пожеж, надання допомоги по ремонту житла. Але коли зовсім стало туго, коли люди виїхали і залишилися тільки ті, хто не може виїхати, і дуже велика загроза як КАБів, так і FPV-шок, нам доручили питання доставки гуманітарки, тому що фонди сюди доїжджати не хочуть», – розповів директор місцевої пожежної охорони Костянтин.
Інтерв’ю довелося перервати. Хлопці почули звук FPV-дрона, сховалися тут, у розбитому будинку. Отак хлопці ризикують щодня, привозячи гуманітарну допомогу. Люди збираються, ну, росіяни, звісно ж, полюють на це скупчення людей і намагаються вразити цивільних.
« – Напевно, у вас постійно такі ситуації.
– Оце FPV – це бич. Найбільша проблема. КАБи хоч якось… Хоч там навіть у нас, якщо немає графіка, то там якісь групи, щось ще. А FPV – це ж найстрашніше. Дві машини нам розбили. Ми місцеві, ми всі ж тут звідси. Ми всіх людей цих знаємо. Ну як ми їх кинемо? Поки ми можемо.
Хотілося б, щоб транспорт трошки… Ні броні, нічого такого немає. Обіцяє наше керівництво, обіцяє, що виділять броньований транспорт, що виділять хороший РЕБовий захист. Це моє селище, я сюди багато чого вклав, я тут виріс. Мені боляче про це зараз казати. Ну, а зробити нічого не можемо. Наша сьогодні задача – допомогти людям».
– Дуже важко. Дуже важко.
– Чого не виїжджаєте? Пробували хтось виїжджати взагалі?
– Пробували, виїжджали. За квартиру за три місяці заплатили, назад повернулися, тому що немає грошей. Немає що платити.
– А тут зараз як ви тут? Ну, як би, з вікном, клейонкою пообтягували вікна. Двері, слава Богу, ще є.
– Зима вже буде.
– Будемо жити. У нас же ніхто без грошей не зігріє.
– Нам ніде жити, ні за що виїхати. Без грошей там нічого робити. Хто виїхав, гроші закінчилися, люди плачуть.
– Багато повертається зараз взагалі людей?
– Повертається, так, потихеньку повертається. Як немає де жити там. І тут ніяк, і там ніяк».
– Просто до нас, окрім хлопців, ніхто не приїжджає, ніхто нічого нам не привозить. Оце тільки вони.
– Ми хотіли, щоб частіше приїжджали, привозили. Ну, окрім них, до нас тут ніхто ніколи не під’їхав, нічого нам не привозив. Бояться.
– Скільки людей в селі?
– Ну, десь тисячу, я знаю.
Окрім допомоги ДСНС, життя цілого селища тримається й на плечах небайдужої місцевої жительки Тетяни, з якою команда ДніпроTV домовилася зустрітися. Жінка надіслала їм точку, де мала чекати, але через відсутність зв’язку знайти її не вдалося. Тож зверталися по допомогу до місцевих.
Цю пані зустріли серед руїн. Каже, прийшла поїсти винограду. За кілька метрів – розбитий магазин ритуальних послуг. І просто серед уламків – дві маленькі дитячі труни. Так виглядає звичайний день покровчан.
З Тетяною ми знайомі вже давно – вона не раз ставала героїнею наших матеріалів. Разом зі своєю командою вона ризикує життям, збирає та розподіляє допомогу і веде облік односельців.
Також Тетяна їздить селищем і фіксує пошкоджені будинки, щоб ті, хто виїхав, могли підтвердити руйнування та оформити державну фінансову допомогу. Усю цю щоденну роботу вона робить безкорисливо.
Нашим журналістам не вперше доводиться спілкуватися із людьми, які не виїжджають попри сповіщення про обов’язкову евакуацію. І щоразу після розмови залишається дуже суперечливе відчуття. З одного боку, люди живуть на території, де тривають активні бойові дії, і залишатися тут вкрай небезпечно. А з іншого – це їхній дім. І це не просто фундамент, стіни і дах… Складно навіть уявити, що означає одного дня залишити свою домівку і вирушити в невідомість, починаючи життя практично з нуля.
«Від нас ми зробимо все можливе, щоб дати їм воду, продукти. Все, що буде в моїх силах, ми допоможемо. Тут має більше працювати влада, і тут має більше працювати комунікація між адміністраціями для того, щоб, у першу чергу, цих людей вивезти. Тому що це кілзона, і кожна цивільна людина – це вже велика загроза для її життя і здоров’я. Люди сьогодні казали, що не мають коштів. Я думаю, що ми будемо спілкуватися з вищим політичним керівництвом і також із головнокомандувачем для того, щоб вивозити цивільних із цієї кілзони хоча б на 50 кілометрів від ЛБЗ. І це буде більш безпечно, і це все ж таки буде більш корисно для Збройних Сил України. Тому що військовим потрібно зараз займати оборону, готуватися до зими і працювати на захист держави», – зазначив командир 91-го окремого протитанкового батальйону Назарій Кішак.
І навіть попри те, що Збройні Сили заявляють про звільнення територій на Дніпропетровщині, безпекова ситуація тут не змінюється. росіяни все одно щодня обстрілюють це селище КАБами, FPV-дронами і полюють, зокрема, на цивільних та вбивають їх.
Станом на серпень на Дніпропетровщині проведено обов’язкову евакуацію родин із дітьми у 195 населених пунктах, а у 99 із них – обов’язкову евакуацію усіх категорій населення. За цей час було вивезено понад 65 тисяч людей, з них – понад 12 тисяч дітей.
Читайте також: Від фронту до археологічних розкопок: у Дніпрі нагородили бійців 25-ї Січеславської бригади
