На роковини загибелі двох бійців у сквері Усачова встановили меморіали
У сквері Усачова в Дніпрі з’явилися дві «Лави пам’яті», присвячені полеглим захисникам України — Олегу Ільїну та Олександру Макарову. До повномасштабної війни вони були активними учасниками громадського життя району: висаджували дерева, допомагали облаштовувати сквер, організовували свята та волонтерські ініціативи. Після початку великої війни обоє долучилися до Збройних сил України та загинули, захищаючи державу. На лавках встановили пам’ятні таблички з QR-кодами, що ведуть на сторінки пам’яті Героїв. Це історія про людей, які залишили свій слід і в житті рідного району, і в історії України.
Щоранку пані Людмила приходить саме сюди, — до лави, яка тепер носить ім’я її сина. Колись Олег сам допомагав облаштовувати цей сквер. Нині тут залишилася пам’ять про нього.
«Я тут живу і кожен ранок здороваюсь із сином», — розповідає Людмила Іль’їна, мама полеглого Героя.
Поруч — ще одна пам’ятна лава. Вона присвячена Олександру Макарову. Чоловіки жили неподалік, дружили, разом виходили на толоки, висаджували дерева, допомагали проводити районні свята. А після початку повномасштабної війни обоє стали на захист України.
«Ми хочемо, щоб цих людей пам’ятали. І як захисників, які віддали найдорожче – життя, як і тих, хто ще до повномасштабного вторгнення брав найактивнішу участь у тому, щоб усім навколо було краще», — зазначає Володимир Мамченко, адміністратор проєкту «Райончик».
Олег долучився до Збройних Сил у березні 2023 року. Спочатку працював із документацією, згодом став гранатометником 47-ї окремої механізованої бригади. Майже два роки воював на Харківщині, а згодом його підрозділ направили на Донеччину. Рідним майже нічого не розповідав про війну.
«Він навіть не казав, що був на позиціях. Мамі цього казати не можна було. Він заспокоював: “Все буде добре, мамо”. Я вірила», — згадує Людмила Іль’їна.
11 травня цього року під час виконання бойового завдання поблизу селища Багатир чоловік загинув. Ворожий дрон влучив у бліндаж, де оборонець перебував разом із побратимом. Тепер Олегу назавжди 31 рік.
«Вони дрімали. Мого сина винесли, а сержант — безвісти… Ми досі не віримо. Здається, зараз зателефонує і скаже: “Мамо, я вже біля “Каравану”, я вже їду. А борщ вариться?”. Кажу: “Вариться”», — зі сльозами на очах розповідає мама полеглого Героя.
Для близьких він назавжди залишився людиною, яка першою відгукувалася на будь-яке прохання.
Таким же небайдужим був і Олександр Макаров. До війни він допомагав розвивати «Райончик», працював у сфері електротехніки. Із початком великої війни на фронт пішов його син Сергій, який мав 5-річний досвід участі в АТО.
«Чоловік сказав: “Як це? Син там, а хто йому спину прикриє?», — згадує Ольга Макарова, дружина полеглого Героя.
Батько із сином пліч-о-пліч воювали у складі 128-ї ОмБР «Дике Поле». Понад два роки вони обороняли Донеччину. 18 квітня 2024 року під селищем Володимирівка Олександр потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав травми, несумісні з життям.
«Син якраз виходив з оточення. Чоловік тоді зателефонував і сказав: “Тримайте кулачки за Сергія, ми йдемо на зустріч йому”. Сергій вийшов, Саша до себе повернувся. Вночі був обстріл. Він ще ввечері зателефонував і сказав: “Зараз хлопцям борщ зварю і піду допомагати”. Зварив борщ, пішов допомагати — і більше не повернувся», – розповідає Ольга Макарова.
Подружжя прожило разом щасливих 26 років і виховало трьох дітей. Олександр не встиг побачити свою онучку.
«Минуло 40 днів після загибелі Саші — і народилася онучка, яку він дуже-дуже чекав. Він так хотів її дочекатися. І вона навіть чимось схожа на діда. Усі витівки, усі його повадки перейняла», — каже дружина полеглого Героя.
Таблички на лавах встановили у травні цього року та приурочили до роковин загибелі захисників. На кожній із них розміщений QR-код, який веде на сторінки пам’яті Олега Ільїна та Олександра Макарова.
«Допомагали і головний художник міста Сергій Білий, і депутат Сергій Пустовий, який оплатив ці таблички. Ми також створили сторінки у соцмережах, присвячені саме цим осередкам пам’яті. Надалі вони наповнюватимуться фотографіями та відео, про те, що Олег і Сашко робили для цього району ще до війни», — зазначає Володимир Мамченко.
І поки сторінки пам’яті поповнюватимуться спогадами, самі лави щодня нагадуватимуть: Олег Іль’їн та Олександр Макаров були не лише захисниками України, а й людьми, які ще за життя власноруч творили місце, що сьогодні береже пам’ять про них.
Читайте також: Чому Конституцію варто знати кожному: у Дніпрі провели лекцію для учасників проєкту УТВ
