На Дніпропетровщині дитячий табір перетворили на житло для переселенців
За даними ООН, близько 7 мільйонів українців стали біженцями. З них понад 4 – виїхали за кордон, інші – роз’їхалися по більш безпечних областях країни. Але за сухою статистикою ховаються особисті трагедії людей. Вони вимушені бігти від війни, полишаючи звичне життя, можливо, назавжди.
«Каждое утро просыпаюсь и не могу поверить, что это не сон. Я не могу принять – реальность это или нет. И стреляли, и бомбили. Всё, как по всей Украине… бомбят, рушат».
Зруйновані долі та втрачені життя. Сотні тисяч українців щодня полишають власні домівки, тікаючи від війни. Андрій із родиною мешкав у місті Волноваха. 24 лютого чоловік повернувся з роботи додому та почув вибухи.
Андрій – переселенець із Волновахи: «У меня начался шок. Я взял детей и залез в подвал. Как только переставали, я во дворе, на улице, пытался что-то приготовить. Потому что не было ничего – ни света, ни газа. Сидели мы так четверо суток, потом перебежали в райводоканал. Там тоже были люди, дети. Нас всего было около 37 человек. И мы ещё там просидели три дня».
Окупанти знищили Волноваху майже повністю. 80% будівель випалені вщент. Зруйнований і будинок Андрія. Вони з родиною не знали куди податися, та поїхали до Дніпра. Прихисток знайшли у колишньому дитячому таборі, де зараз допомагають переселенцям.
Олександр – директор дитячого табору: «Кто-то остаётся на постояной основе, кому некуда дальше ехать. Кто-то у нас, как в хаб приезжает: поели, отогрелись и поехали дальше. У кого-то есть родственники, друзья на западе Украины или за рубежом, или просто люди хотят искать другое место. Ну, вот они двигаются дальше».
Щодня із Харківської, Донецької та Луганської областей у табір приїжджають близько 200 людей. Ще 130 проживають тут постійно, оскільки більше не мають куди повернутися.
Анна – переселенка із Сєвєродонецька: «Когда узнали, что в нашу квартиру попал снаряд, крышу разнесло, отобрало балкон, жить негде. Мы жили в маленьком домике на полу у родителей моего мужа, но там тоже сильно обстреливают – это Воеводовка. Соседние дома тоже разнесло. У нас получилось выехать. Я очень благодарна, что был коридор и мы добрались сюда, и нас тут приютили. Нас здесь кормят, есть тепло, дали одежду и постельное. Я очень благодарна всем волонтёрам, которые помогают».
Волонтери забезпечили табір продуктами, побутовою технікою та необхідними речами. Переселенці, що оселилися тут, також не лишаються осторонь.
Наталя – переселенка з Харкова: «Помогаем всем, чем можем. Рубим дрова, чистим картошку, наводим порядки, разбираем гуманитарную помощь, помогаем людям подобрать вещи. То есть вся работа, которая требует рук, занимаемся всем абсолютно».
Мешканці табору не полишають надії повернутися до своїх рідних міст та сіл. Вони впевнені, що у нашій єдності сила, яка неодмінно допоможе нам перемогти ворога.
«Я верю, что война закончится и мы сможем отстроить нашу страну. Наконец-то стёрты грани между западом и востоком Украины. Между русскоязычными и украиноязычными. Настолько все сблизились, я поражён. Мы друг друга очень поддерживаем, понимаем. Неважно откуда кто приехал. Мы за счёт этого сильнее. И поэтому, я думаю, что мы выдержим всё и отвоюем нашу землю».
