«Коли я приїхав сюди, не міг зігнути ногу, не міг стояти на ній. Зараз я вже бачу результат, але роботи ще багато», — військовий про лікування у реабілітаційному центрі Дніпра
Молодий, з амбіціями та великими планами на життя. Дмитру 33 роки. До війни працював на підприємстві з виготовлення дверей, полюбляв риболовлю з сином та грав з колегами у футбол. А коли на війні зник двоюрідний брат, вирішив – тепер його черга захищати країну. На фронт пішов добровольцем на початку 2024 року. Пройшов навчання, а восени вже став виїжджати на бойові завдання.
«Я був стрільцем, помічником гранатометника. Воював на Курщині, був штурмовиком. Там було перше поранення – прилетів 82-й міномет і мені уламком поранило підборіддя. Також отримав контузію, струс головного мозку, закриту черепно-мозкову травму. Пролікувався і повернувся воювати. А 3 квітня 2025 року отримав поранення під час виконання бойового завдання у Білгородській області. Ми вступили в стрілецький бій з ворогом і так сталося, що мені в ногу потрапило 2 кулі – одна навиліт, а інша застрягла в нозі. Кулі перебили всі кістки. Під час бою на ногу не звертав уваги, а коли він завершився, оглянув ногу та наклав турнікет. Потім побратими відтягнули мене в інше місце, ослабили турнікет та наклали тампонаж та тверду шину», — розповідає військовослужбовець Дмитро.
Далі 5 днів очікування евакуації. Через постійні мінометні обстріли та дрони медики не могли доїхати до місця.
«Мені дуже пощастило, що не було зараження крові та ампутації. Поки чекали евакуації допомогли таблетки, які були в аптечці, та знання тактичної медицини. Ну а далі лікарі зробили все можливе, аби зберегти мені ногу. Я переніс 5 операцій. Зараз у мене апарат зовнішньої фіксації, щоб кістки зросталися правильно. Апарат буде ще стояти десь півтора-два місяці. В реабілітаційному центрі я вже більше ніж місяць, і за цей час мій стан став значно краще. Коли я приїхав сюди, не міг зігнути ногу, не міг стояти на ній. Зараз я вже бачу результат, але роботи ще багато», — додає Дмитро.
Заняття з фізичними терапевтами реабілітаційного центру у Дмитра щодня, без вихідних. Тренуються двічі на день —година зранку та година ввечері.
«Зараз ми працюємо над збільшенням амплітуди, покращенням сили та вчимося потрохи ходити. Бо коли Дмитро до нас потрапив, то була велика контрактура в колінному та гомілково-стопному суглобі. Зараз вже бачимо значний результат і Дмитро може недовгий час пересуватися з милицями. Також збільшилася м’язова сила. Працюємо і з рубцями. Нещодавно робили рентген і там ще є великий перелом. Мінімум ще 2-3 місяці потрібно для реабілітації, але прогрес є. Загалом Дмитро дуже приємний пацієнт. Він надзвичайно замотивований, на заняття приходить раніше назначеного часу, виконує всі вправи. Ввечері каже, що болить, але терпить і працює над покращенням свого стану. Після завершення реабілітації Дмитро буде ходити так, як було до поранення», — говорить фізичний терапевт Ілля.
До кожного пацієнта тут застосовується мультидисциплінарний підхід: працюють лікарі фізичної реабілітації, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи та логопеди. Кожному бійцю підбирають індивідуальну програму відновлення.
А поки триває реабілітація, Дмитро вже будує плани на майбутнє.
«Після відновлення планую повернутися до своїх побратимів. Не можу покинути їх там. Розумію, що штурмовиком бути не зможу, але все одно буду допомагати і буду корисний їм. А коли війна закінчиться, то повернуся до життя, яке було раніше – працюватиму, виховуватиму сина, будемо їздити з ним на риболовлю. Сім’я для мене – це найбільший мотиватор та найкраща моя підтримка. Коли я сказав, що йду на війну, вони, звісно, дуже хвилювалися, але підтримали. А коли мене поранили, то вижити допомогли думки про дружину та сина. Дуже хотів їх побачити. Це стимулювало боротися», — додає захисник.
Читайте також: Дніпропетровщина шукає наставників для дітей, які зростають без турботи батьків
