Історія нового життя: з Торецька на Дніпропетровщину
На Дніпропетровщині сьогодні проживають майже пів мільйона внутрішньо переміщених осіб. За сухими цифрами статистики – історії людей, які з корінням виривали себе з рідних міст. Але історія Ірини з Торецька- про надію і про те, як важливо не проходити повз чужу проблему. Наша знімальна група виїхала до Підгородненської громади.
Це було гарне життя, коли в рідному Торецьку працювали садки та школи, коли ніхто навіть припустити не міг, що одного дня війна зламає все.
“24 лютого, цей день, коли сталася біда, я працювала на роботі в нічну зміну в аптеці. Стало дуже гучно, пролунали вибухи. Було відчуття, що це було дуже близько”, – згадує переселенка з Торецька Ірина Андрієнко.
Пані Ірина згадує, як довго не могла прийняти рішення про те, що з Торецька доведеться їхати і, можливо, назавжди. В одній руці дитина, в іншій пара сумок – і душа, що залишилася у рідному місті.
“Найважче було жити з чужими людьми під одним дахом. Перше наше житло – жили з бабусею. Потім знайшли інше житло, щоб самим бути – більш-менш краще”, – каже жінка.
Але на цьому випробування не закінчилися. Чоловік пані Ірини знову на фронті, зараз вона при надії, а з чергового чужого дому господарі попросили виїхати. Ірина звикла розраховувати на себе та на чоловіка, але цього разу жінка розгубилася. І зовсім не очікувала, що на допомогу прийдуть чужі люди.
“До нас звернулася сусідка цих людей, підсказала, що є люди, які потребують нашої допомоги. Ми їх відвідали, знайшли будинок для цієї родини, допомогли з переїздом. Дуже чудово, що в нашій громаді є люди, яким не стороння біда інших людей і вони звертаються до нас за підтримкою”, – зазначила фахівчиня із соціальної роботи ГО “Дніпровська ліга соціальних працівників” Катерина Вишняк.
Так, сьогодні пані Ірина – мешканка Підгородненської громади, вона чекає, що скоро її родина побільшає. І хоча знає, що поряд є люди, які готові допомогти, найбільше Ірина сумує за каштанами Торецька.
“За вуличками нашими, за каштанами. У весняну пору року, коли вони починають цвісти, вони взагалі такі не високі, скрізь понасажені, це дуже красиво”, – ділиться Ірина.
Читайте також: Життя “з блискавкою”: що значить тримати вдома тхора?
