Історія форсування Дніпра від героя Другої світової війни Івана Пені
На його рахунку 2 ордени Слави 3-го ступеня та ще чимало інших нагород, він форсував Дніпро та вижив, він був декілька разів поранений, та все одно дійшов до Чехословаччини – це лише деякі факти з військового шляху нашого земляка – Івана Пені. Дата визволення рідного міста від нацистів у Другу світову потрохи наближається, а ми продовжуємо цикл сюжетів про героїв, яким вдалося у далекому 1943 році визволити Дніпропетровськ від загарбників.
Іван Пеня народився у Дніпропетровську. Коли розпочалася війна, він був ще замалий, тож до війська не потрапив. Тривалий час разом з однолітками допомагав радянським солдатам рити окопи, аби німці не увійшли до міста.
«Вже 13го серпня були зайняті П’ятихатки, 15 серпня – Кривий Ріг, а 19-го вони були під стінами міста. На оборону міста стали не до кінця сформовані військові частини», – розповідає історик Валентина Сацута.
Та все ж червоним довелося відступити. Нацисти масово вивозили молодь до Германії. Іван з сім’єю та друзями не хотів такої долі, тож вони з міста втекли.
«Знайшли ми лісосмугу, взяли з собою гарбузи, і там тиждень жили. 23 числа прийшли наші, зібрали, і відправили до армії, і вже не відпустили», – розказує ветеран Другої світової війни Іван Пеня.
Так, вже 18-річний Іван потрапив до 152-ї дивізії, – тієї що форсувала Дніпро. Його полк брав участь у форсуванні 24-го числа, за день до визволення. Можливо, тому й зазнав менших втрат, ніж інші. Проте сьогодні ветеран все одно згадує цю битву як найтяжчу за всю війну.
«По середині Дніпра йшла хвиля крові, метри зо два завширшки, а форсували ж Дніпро звідти, з півночі на південь вода ж. Страшно було переїжджати плотами, човнами і т.д. Вона ж жирна, така червона аж чорнувата», – із жахом пригадує ветеран.
25 го жовтня 125-а стрілецька дивізія із західної сторони, а 39 гвардійська зі східної увійшли до Дніпропетровська та звільнили його від загарбників.
«В місті бої були незначні: стримували наступ наших військ окремі групи фашистів. О 12-й годині місто практично було зайняте 
нашими військами», – говорить історик Валентина Сацута.
Дніпропетровськ звільнили, та потрібно було вигнати окупантів ще й з області. Бої біля хутору Високий, у Софієвському районі, Іван Стефанович згадує як дуже кровопролитні.
«До січня там були дуже страшні бої. Я там тричі був, а потім мене поранило і в госпіталь», – розповідає ветеран Другої світової війни Іван Пеня.
Декілька місяців лікування і знову на фронт. Тільки тепер вже не в піхотні війська, а розвідником. І не куди-небудь, а в Чехословаччину. Там Іван Пеня і зустрів кінець війни. Однак, після перемоги в лісах і горах Чехословаччини ще велися бої. Розвідникам доводилося зачищати їх від залишків військ противника. Демобілізувався Іван Стефанович ще не скоро.
«У 1948 році оголосили всім до 26-року народження – звільнення, та вже через два місяці приходить наказ 26-й і 25-й сержантський склад залишити до особливого розпорядження. І залишили до 50-го року», – говорить Іван Пеня.
Та молодий Іван не засмутився, адже армія стала для нього настільки важливою частиною життя, що й після 50-го року він продовжив службу. Вивчився на офіцера. І аж до самої пенсії на власному прикладі показував молодим солдатам, яким має бути справжній воїн.
