Їхні голоси звучатимуть вічно! В Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра представили нову експозицію Алеї пам’яті

В Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра представили третю експозицію Алеї пам’яті, присвячену 36 полеглим захисникам України. На захід прийшли рідні загиблих військових, щоб вшанувати їх і поділитися спогадами. В експозиції — історії не лише про бойовий шлях воїнів, а й про їхнє життя до війни, родину, роботу та мрії.

Заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко наголосив, що збереження пам’яті про полеглих має бути спільною справою громади.

Їхні голоси звучатимуть вічно! В Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра представили нову експозицію Алеї пам’яті – 13.11.2026

«Міська влада Дніпра й уся територіальна громада нашого міста роблять усе для того, щоб пам’ять про загиблих героїв України вшановувалася на належному рівні. Щоб пам’ять про загиблих не була лише приватною справою їхніх родин, а й всього нашого суспільства, усього нашого Дніпра», — зазначив Андрій Денисенко. 

Серед представлених історій — життєвий шлях Михайла Яременка з позивним «Логан». Він народився 18 вересня 1993 року в Дніпрі. Закінчив «Дніпровську політехніку». До війська близько шести років працював кухарем, був су-шефом. Любив мотоцикли, хотів придбати власний байк і подорожувати з дружиною.

У червні 2025-го Михайло став до лав Збройних сил України. Обрав напрям роботи з безпілотниками, пройшов базову загальновійськову підготовку та навчання. Служив водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 43-ї окремої механізованої бригади. Разом із побратимами боронив Україну на Куп’янському напрямку.

Дружина Крістіна каже: рішення чоловіка піти на війну не було спонтанним. Він розумів небезпеку, але не міг залишатися осторонь, коли країна потребувала захисту.

Їхні голоси звучатимуть вічно! В Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра представили нову експозицію Алеї пам’яті – 13.11.2026

«Мені було страшно, звісно, як будь-якій людині. Я впевнена, йому теж було страшно. Але він мені казав: «Як я буду дивитися перш за все собі в очі? Я не зможу сидіти вдома, я повинен захищати свою родину, свою країну». Тому його рішення я, звісно, прийняла. Інакше не могло бути», — ділиться дружина.

На відстані вони намагалися бути поруч одне з одним — телефонували, ділилися новинами, говорили про побратимів. Навіть коли на позиціях було особливо важко, Михайло не втрачав почуття гумору. Крістіна й досі підтримує зв’язок із його товаришами по службі. Каже, вони стали для неї близькими людьми.

«Дуже класні побратими. Вони дружили, підтримували один одного, навіть коли було дуже важко. Був момент, коли їх дуже сильно накривали градами. І Мішка казав хлопцям, що моя відьма про мене казала, що все буде добре», — говорить удова захисника.

Останній раз удома Михайло був 31 серпня. Тоді подружжя провело разом два тижні. Наступну зустріч планували на Новий рік — чоловік сподівався приїхати у відпустку. Але побачитися знову їм не судилося.

16 жовтня 2025 року Михайло загинув поблизу села Піщане Куп’янського району Харківської області. Того ранку він і Крістіна ще говорили телефоном. Останній дзвінок був близько 4-ї. За 15 хвилин чоловіка вже не стало. Російська керована авіабомба влучила в укриття, де перебували Михайло та його побратим. Обоє загинули.

«Я дізналася перша. Мені казали, може, їм перебили зв’язок, може, складна евакуація, може, ще щось. Але я відчувала і, на жаль, знала, що він уже загинув», — згадує Крістіна.

Під час останньої розмови Михайло розповідав про обстріли та зруйноване сховище.

«Я казала: може, вас виведуть, може, ви трохи відійдете, це ж ваші життя. Він відповідав, як завжди, не переживай, усе буде добре, мені ще треба дуже багато всього зробити», — пригадує вдова захисника.

Дружина Михайла пам’ятає його спокійним, надійним, людиною, яка вміла підтримати й заспокоїти. Вони були різними за характерами: Крістіна — емоційна та запальна, він — стриманий і врівноважений.

«Мій Мішка був, знаєте, таким справжнім, у всьому справжнім.Він був справжнім чоловіком, справжнім татом, справжнім другом. Він дуже цінував дружбу, людські стосунки. Він був дуже мужній, таким справжнім захисником», — говорить Крістіна.

У Михайла син від першого шлюбу. Доньку Крістіни він також виховував із любов’ю та турботою. Їхнє спільне майбутнє було сповнене простих, але таких важливих мрій. Вони встигли стати чоловіком і дружиною — у 2025 році побралися у вишиванках, серед побратимів Михайла. Та святкування, про яке обоє мріяли, так і не відбулося.

Читайте також: Зеленський заявив, що США не пояснили обмеження швидкості Starshield на фронті