«Якщо вижив — значить, маю боротися»: боєць з Київщини у реабілітаційному центрі Дніпра проходить відновлення після важких поранень
Денису — 32 роки. Він родом із Київщини. До війни займався виготовленням меблів, захоплювався риболовлею та полюванням — це він перейняв від батька. На фронт пішов добровольцем 25 лютого 2022 року. Протягом усієї служби перебував на Донецькому напрямку, служив у піхоті. Поранення його оминали до одного трагічного випадку: під час ротації підрозділ потрапив під атаку дронів.
«Саме того дня мала бути зміна. Ми шість днів не виходили з боїв — втома була така, що ледь стояли на ногах. Дрони вистежили нас і скинули гранату F-1. Усе сталося за лічені секунди — я не встиг нічого зробити. Отримав важке поранення лівої руки, ноги та ока. Ми почали відходити на сусідню позицію й там чекали на евакуацію. Найстрашніше — коли нас із побратимом евакуйовували, головний медик роти та командир наступили на «пелюстки» й теж дістали поранення. Через інтенсивні бої ми чекали на евакуацію 18,5 годин, бо наші не могли підійти. Потім мене доправили до лікарні в Дніпрі. Лікарі казали, що можливе ампутування, але вдалося зберегти кінцівки. А в оці — тимчасовий косметичний імплантат», — розповів Денис.
До реабілітаційного центру в Дніпрі захисник прибув у тяжкому стані — на інвалідному візку, з повністю нерухомою рукою. Після двох курсів реабілітації функція руки почала повертатися.
«Коли я приїхав до реабілітаційного центру, рука просто висіла, як мотузка. Вона не реагувала ні на що — ані в лікті, ані в пальцях не було жодного руху. Я не міг навіть ложку тримати. Було важко психологічно, але я вирішив для себе: якщо вижив, значить, маю боротися далі. Ольга, моя ерготерапевтка, — просто золото. Вона кожен день боролася зі мною за кожен міліметр руху. Ми починали з простих речей — тримати телефон, підняти якусь річ з підлоги, відчути пальці. Коли вперше зміг злегка зігнути лікоть — це було свято!».
Перший курс реабілітації воїн проходив у жовтні 2024 року, тоді й розпочав роботу з Ольгою.
«На початку ліву руку він майже не використовував. Після операцій на серединному та ліктьовому нервах рухливість була мінімальною. Ми поступово відновлювали функції — від простих рухів до дрібної моторики. Тепер лишилися певні труднощі: рука слабша, знижена чутливість у пальцях. Але він справляється. Їздить на механіці, розуміє свої обмеження й навчився з ними жити. Це приклад стійкості та сили духу», — зазначила ерготерапевтка Ольга.
«Коли Денис повернувся до нас після ревізії малогомілкового нерва, ми почали роботу над витривалістю, балансом і патерном ходи. Стопа ще «висить», але з’явилися перші активні рухи. Денис уже може пройти до кілометра без зупинки. Це великий прорив. Ми ще не можемо застосовувати ортез через пошкодження шкіри в зоні операції, але рухаємося вперед. Він мотивований і не пропускає жодного заняття», — додав асистент фізичного терапевта Данило.
Попри тяжкі травми, Денис не зламався. Його історія — це свідчення незламності, сили волі та любові до життя. Захисник не просто проходить реабілітацію — він повертається до повноцінного життя на своїх умовах.
Довідка:
Реабілітаційний центр Дніпра у 2024 році визнано одним із центрів досконалості, який показує найкращі підходи до надання допомоги та є взірцем для інших. Центр став осередком передового досвіду і його фахівці вже навчають інші реабілітаційні команди з усієї України.
Читайте також: Сухпайки з урахуванням віри: Міноборони дозволило закупівлю халяльних і кошерних раціонів
