Як викладачам та вчителям підтримати дітей полеглих захисників у виховному процесі?

Коли в родину приходить найстрашніша звістка з фронту, звичний світ дитини руйнується. Повертаючись до школи чи садка, вона потребує підтримки, і саме від тактовності педагогів залежить, чи стане освітній простір місцем безпеки, чи перетвориться на джерело стресу.

Команда Благодійного фонду «ТАПС» з 2018 року системно підтримує родини полеглих Героїв. Ми точно знаємо, що залишатися з болем наодинці не варто. З 2023 року ми проводимо табори психосоціальної підтримки TAPS CAMP, групи підтримки та консультації. Разом із кризовим психологом БФ «ТАПС» Сергієм Третяком ми створили цей матеріал, щоб допомогти вчителям стати опорою для дітей, які переживають втрату. Головний принцип — «співчуття та повага замість жалості».

Мозок дитини після втрати перебуває у стані гіперконтролю. Донесіть до колег і класу важливе правило: ніколи не обіймайте дитину без дозволу. Не вимагайте заплющувати очі під час заспокійливих вправ. Рутина та школа дають стабільність, але якщо вночі був обстріл, або в дитини період загострення туги, то логічно і доречно перенести контрольну.

«Найбільший прояв поваги до почуттів дитини — це те, як до них ставиться вчитель або вихователь, адже для неї це дуже важлива і близька людина. Нам, дорослим, варто заздалегідь і дуже делікатно обговорювати з нею чутливі моменти. Наприклад, м’яко запитати, чи комфортно їй брати участь у родинних або патріотичних святах класу. Багато дітей усім серцем пишаються подвигом своїх батьків, і якщо дитина сама захоче поділитися світлиною чи спогадом — ми обов’язково маємо дати їй цю можливість.

Вкрай важливо, щоб і рідні, і вчителі говорили з дітьми, які переживають втрату. Без щирої розмови, не маючи достатньо інформації, дитина залишається наодинці зі своїми думками і може дофантазувати те, чого не було. Враховуючи, що в родинах бувають різні ситуації та невирішені конфлікти, дитина може навіть почати вірити, що це вона винна у загибелі, зникненні чи полоні близької людини. Щоб цей біль не перетворився на руйнівне почуття провини, такі історії потрібно обов’язково і дбайливо проговорювати.

Звісно, розмова про смерть — це завжди вкрай важко, інколи багато сліз і складних питань. Але сьогодні, через повномасштабне вторгнення, вміння правильно розповісти про втрату є тим ґгрунтом довіри між дитиною та дорослим. Кожна дитина реагує на горе у свій спосіб, тому тут не може бути шаблонів — лише чуйність та особливий підхід.

Не бійтеся відвертих розмов віч-на-віч. Просто запитайте, яка допомога потрібна, і дайте дитині відчути, що ви завжди поруч. Горювання — це природний шлях, і ми маємо допомогти дитячій психіці його пройти. Коли ми пропонуємо дитині розповісти про її рідну людину, ми робимо найголовніше: даємо безпечний простір не лише для її горя, але й для її любові», — зазначив психолог БФ «ТАПС» Сергій Третяк.

Горювання та поведінка

Процес горювання — це гойдалки: від нормального спілкування до апатії чи агресії. Дитина може мати проблеми зі сном, втратити апетит, відчути пригальмовування або виідкату навичках. Якщо такі симптоми погіршуються і тривають понад пів року, ініціюйте допомогу психолога. Але пам’ятайте: це нормально, коли дитина плаче, а потім грається з однолітками, а потім злиться.

Професійні поради вчителям:

• Підготуйте клас: Поясніть іншим дітям, як правильно висловити співчуття. Наприклад: «Мені шкода. Ми пам’ятатимемо твого тата. Якщо захочеш зробити щось у його пам’ять, я допоможу і підтримаю».
• Створіть куток пам’яті: Запитайте дитину, чи хоче вона розповісти про батька, принести фотографію.
• Турбота про потреби: З’ясуйте, хто забирає дитину, чи потрібна допомога з уроками. Залучіть до цього громаду та батьків інших учнів, близьких дитині дорослих.
• Не відокремлюйте дитину штучно від інших: Не говоріть при ній пошепки і не припиняйте розмову, коли вона заходить. Дайте вибір: гратися з усіма або побути спостерігачем.

Що можна і чого не варто говорити

Керуючись добрими намірами, дорослі часто припускаються помилок.

• Не можна: «Ти тепер дорослий/голова сім’ї» (це забирає дитинство), «Він на небі / Герої не вмирають» (абстрактні речі лякають і дають ілюзорну надію), «Не плач, тримайся» (емоції потрібно проживати – це вже доведено психологами всього світу), «Час лікує» ( вираз знецінює поточний біль).
• Можна: «Мені дуже шкода. Я співчуваю твоїй втраті», «Ти маєш право сумувати, злитися чи плакати». Використовуйте чіткі слова: «загинув», «помер». Наголошуйте, що це сталося через війну та конкретного ворога, а не через чиюсь провину. Дитина в цьому ніколи не винна.

«Проживання горя вимагає виходу емоцій. І якщо дитина закриває все в собі, на жаль, згодом це виллється в соматичні хвороби або неврози. Для соціально прийнятного емоційного виходу в нагоді будуть творчі заходи. Це може бути малювання страху чи смутку, ліплення з глини, рвання паперу на шматочки, рухова активність у вигляді бігу, стрибків, ігри з м’ячем, биття подушки для зняття фізичної напруги, казкотерапія, читання історій про втрату та пережите горе, щоб дитина впізнала себе і заплакала, пряма розмова з м’яким запитання про почуття та надання дозволу плакати чи сердитися без засудження. Завдання вчителів — легітимізувати сльози або навіть злість дитини, показати, що її почуття є нормальними у цій ненормальній ситуації. Вчитель дає дитині право сумувати, плакати чи сердитися, не знецінюючи її стан фразами на кшталт: «Не плач» або: «Нічого страшного». Дорослий в змозі розмежувати емоції та поведінку учня. Дати пояснення, що відчувати злість чи образу можна, але виражати їх слід безпечно для себе та інших, без агресії та руйнувань. На мою думку, важливим є створення безпечного простору для вразливої дитини, що забезпечить довірливу атмосферу, де дитина в скорботі не буде почуватися самотньою та беззахисною», — сказав Сергій Третяк.

Якщо дитина дізналася про загибель під час занять

Негайно ізолюйте її від публіки та знайдіть тихе приміщення, будьте поруч, забезпечте водою, викличте шкільного психолога та рідних. Сядьте на рівні очей, обійміть лише з дозволу, не давайте ніяких обіцянок, крім факту вашої присутності.

Категорично заборонено: залишати наодинці, відпускати саму додому, заспокоювати медикаментами без дозволу.

«У момент гострого шоку дитина може заціпеніти, або, навпаки — почати істерично плакати чи проявляти агресію. Головне правило для педагога в цей час — це стабільність самого дорослого. Дихайте рівно та говоріть спокійним, тихим низьким голосом. Не намагайтеся «заговорити» проблему або відволікти, просто будьте в моменті надійною фізичною опорою. Саме відчуття фізичної безпеки та присутність спокійного дорослого поруч — це і є перша психологічна допомога.

Варто пам’ятати, що агресія найчастіше є захисною реакцією на страх і безпорадність. Під час таких проявів з боку учня саме ваші голос і дихання стають головними інструментами управління ситуацією. Вони допомагають вам зберегти самоконтроль, а завдяки ефекту «зараження» — м’яко дозволять повернути дитину в безпечний стан», — зазначив Сергій Третяк.

Вчитель або вихователь в такій ситуації – це орієнтир поведінки. Знижуйте голос (говоріть тихо і баритоном), робіть паузи та подовжуйте видих. Ніколи не намагайтеся перекричати учня, не читайте моралі, не просіть дитину зупинитися в гострій фазі переживання.

Запобігання булінгу

Образи в бік полеглих батьків мають зупинятися в ту ж секунду. Проводьте бесіди з класом без присутності дитини. Навчіть її захищати свої кордони і говорити щось на кшталт «Зі мною так не можна», «Я не хочу говорити на цю тему, бо це завдає мені болю».

«Як психолог, я завжди наголошую: наша головна мета — стати для дитини в кризовому стані надійною опорою, зберігаючи при цьому професійну витримку та здоровий глузд. Усе починається зі створення безпечного простору, де немає місця раптовим тригерам. Ми маємо проявляти емпатію, уникаючи руйнівного жалю. Ми маємо дозволяти дитині вільно проживати свої емоції — не заважати їй плакати чи сумувати, коли це необхідно. Важливо уважно фіксувати зміни в поведінці, щоб вчасно реагувати на замкнутість чи агресію. І пам’ятайте – ви не самі. У разі сильної істерики чи тривалої апатії без вагань залучайте шкільного психолога та перенаправляйте дитину за кваліфікованою допомогою.

В організації освітнього процесу наше завдання — знизити академічний тиск. Стрес буквально руйнує концентрацію, тому не карайте за неуважність. Натомість пропонуйте індивідуальний підхід: давайте більше часу на завдання, адаптуйте навантаження під емоційний стан і хваліть за реальні досягнення, щоб підживлювати самооцінку дитини її ж успіхами. Будьте вкрай обережними з темами про родину — обходьте гострі кути.

Третій, не менш важливий стовп — це соціальний захист та робота з колективом. Дорослий тут виступає щитом, який припиняє будь-які насмішки, розпитування та захищає від булінгу. Працюйте на випередження: делікатно поговоріть з класом, навчіть дітей толерантності, поясніть, чому важливо з повагою ставитися до настрою товариша та як правильно висловити співчуття. Але при цьому не ізолюйте дитину — м’яко залучайте її до спільних справ класу.

І, звісно, тримайте постійний зв’язок з родиною. Спілкуйтеся з опікунами або з тими, хто залишається з дитиною з батьків, щоб вчасно дізнаватися про стан дитини вдома, і допомагайте практично — наприклад, інформуючи про пільги чи безкоштовне харчування. Ми працюємо в команді, і якщо діятимемо злагоджено та грамотно — ми обов’язково витягнемо дитину з цього стану. Усе можливо, якщо захотіти», — наголосив Сергій Третяк.

Культура пам’яті

Меморіалізація для дітей має бути обережною. Вчитель повинен попередити дитину про заходи пам’яті та дати їй вибір — бути присутньою чи побути з психологом.

«Дайте дитині можливість розповісти про те, яким веселим, добрим чи сміливим, розумним, мудрим був її батько або мама. Фокус на життя, поведінку та вчинках людини, а не на моменті її смерті. Учителям потрібно уважно ставитися до таких дітей під час тематичних свят та заходів у школі, де згадуватимуть тему родини, батьків тощо. Напередодні варто поговорити з дитиною, яка пережила травму, та запитати, чи хоче вона щось розповісти про свого тата чи маму. Адже багато дітей пишаються подвигом батьків-захисників. Не треба ізолювати дітей від таких свят. Можна посадити їх поруч із друзями або родинами друзів. Підтримку також мають надати й самі класні керівники. Не варто залишати учнів, які пережили втрату, на самоті, а навпаки – підходити до них та підтримувати», — каже Сергій Третяк.

Команда БФ «ТАПС» завжди готова прийти на допомогу освітянам, надати консультації та матеріали, аби разом зберегти ментальне здоров’я дітей.

Топ-ресурси для вчителів:

• Екосистема психологічної допомоги (MentalHelp) — безкоштовне навчання першої психологічної допомоги та супервізії.
• Психологічні матеріали від «Освіторії» — 42 техніки від Світлани Ройз для самовідновлення.
• Курси на EdEra — програми «Безпечний простір» та «Школа стійкості».
• Курс на Prometheus — «Базова психологічна допомога в умовах війни».
• EdCampUkraine — події та нетворкінги для психоемоційної підтримки.
• help — блоги про запобігання вигоранню.
• Програми «Ти як?» та БФ «Голоси дітей» — практичні поради із психічного здоров’я.
• Збірка «Стресостійке дитинство» (Світлана Ройз) — поради про дії в укритті та при істериках.
• Порадник від МОН — методичка щодо спілкування з дітьми з травматичним досвідом.
• Анімаційні відео «Стійкість для стійких» — 20 відео із простими вправами.

Корисні посилання:

• Освіторія: https://www.osvitanow.org/psychological-support-for-teachers/
• EdEra (Безпечний простір): https://knowledge.org.ua/onlajn-kurs-bezpechnij-prostir/
• EdEra (Школа стійкості): https://study.ed-era.com/uk/courses/course/2863
• Prometheus: https://prometheus.org.ua/prometheus-free/basic-psychological-aid-during-war/
• ЮНІСЕФ (Як говорити про смерть): https://www.unicef.org/ukraine/parenting-skills/how-talk-your-children-about-death-loved-one
• НУШ (Дитина втратила рідних): https://nus.org.ua/2023/05/27/dytyna-vtratyla-ridnyh-cherez-vijnu-yak-povodytysya-ta-yaki-slova-pidtrymky-pidibraty-odnoklasnykam-i-vchytelyam/
• Центр громадського здоров’я: https://phc.org.ua/news/yak-govoriti-z-ditinoyu-pro-vtratu-tri-poslidovni-kroki
• МОН (Порадник): https://mon.gov.ua/news/na-dopomohu-vchyteliam-pid-chas-spilkuvannia-z-ditmy-shcho-perezhyly-travmatychnyi-dosvid-unaslidok-viiny-poradnyk

Автори:

• Катерина Леонова, Facebook
• Сергій Третяк, кризовий психолог БФ «ТАПС»

Як викладачам та вчителям підтримати дітей полеглих захисників у виховному процесі – 11.08.2026

Читайте також: На Дніпропетровщині затримали чоловіка, який за $11 тисяч обіцяв «бронювання» та виїзд за кордон