Як командир підрозділу дронарів проходить відновлення у Дніпрі
Хоче швидше стати на протез і повернутись до війська. Військовий Олександр дістав поранення, наступивши на міну-«пелюстку». Чоловікові відірвало п’ятку. Нині він проходить реабілітацію у Дніпрі. Попри ампутацію, він не тільки бореться за своє здоров’я, а й надихає інших не здаватися. Вірить, що невдовзі знову повернеться до своїх побратимів-дронарів.
36 річний Олександр ранок щодня починає з фізичних вправ, тренує ногу та координацію. Він потрапив на реабілітацію до центру Рекавері понад 2 тижні тому після тяжкого пораненняна Сумщині.
Тоді його підрозділ змінював позицію, ворог помітив переміщення і почав скидати гранати з дрона.
«Дистанційне мінування “пелюстками”, так ми це називаємо. Перебазувалися з однієї точки на іншу — і спрацював скид: спочатку міна впала на бронежилет. Усі залишилися живими й неушкодженими, ніхто не отримав поранень. А коли спускався вниз, наступив на “пелюстку” — не помітив. У результаті мені відірвало п’ятку», — розповів військовослужбовець ЗСУ Олександр.
Це вже друге його поранення. Чоловік три роки на фронтів, воював на кількох напрямках: від Запорізького до Курського. Став командиром підрозділу дронарів.
«Одне в двох словах можу сказати — врятував життя своїм побратимам. Усім. Не тільки зі свого підрозділу чи частини, а й з інших. Більше сказати нічого не можу — така була робота. З побратимами у нас були дуже добрі відносини: ми стояли кожен за кожного», — зазначив він.
Після поранення та ампутації не зневірився. Навпаки: тримає себе в тонусі та підтримує інших хлопців на реабілітації.
«На цьому життя не закінчується. Треба працювати, не падати духом і відновлюватися. Найкраще — робити це завдяки нашим фізіотерапевтам: вони нам допомагають і в усьому підтримують. Ми також намагаємося підтримувати один одного тут, щоб ніхто не замкнувся», — каже Олександр.
Олександр відверто розповідає: на війні повсякчас відчуває страх. Втім, чоловік навчився не тікати від нього, а перетворювати його на «зброю» для виживання.
«У мене є страх самозбереження. Це такий страх, який є у кожного. Було страшно: я в армії перший день, на першому виході одразу сказав, що мені страшно. Бо хто міг очікувати такого життя? Але кожен переносить це по-різному. Я особисто свій страх намагаюся перетворювати на позитив», — сказав він.
Зараз Олександр проходить допротезну реабілітацію. Вчиться ходити правильно вже без милиць. Попереду роботи ще багато, але результат вражає, каже фізичний терапевт.
«Наразі ми працюємо з шиною Томаса — тобто пацієнт уже має розуміння, як правильно ходити. Це така допротезна реабілітація. Ми поступово збільшуємо його силу, і він уже самостійно пересувається без милиць, демонструючи значні успіхи», — повідомив фізичний терапевт Ілля.
Олександр щосили виконує всі вказівки лікаря, адже хоче скоріше стати на протез та повернутися у військо, бо помститись ворогу треба-каже військовий.
Читайте також: У Нікополі внаслідок удару ворожого FPV-дрона загинула 70-річна жінка
