Як капелан з Дніпропетровщини врятував шиншилу
На війні страждають не тільки люди, а й домашні улюбленці. Капелан з Дніпропетровщини Олександр Даманський розповів, як врятував залишену господарями шиншилу.
«Третій день Великої війни. Діти, онуки поїхали. Я один. У цьому є свої плюси та мінуси. Але загалом почуття самотності не дуже приємне. Втім, є ще одна жива істота, якій ще самотніше. У Краматорську залишилася шиншила. У маленькій клітинці, де не так багато їжі, і навіть не знаю, чи залишилася вода, – написав на своїй сторінці у фейсбуці Олександр Даманський. – У мене сьогодні завдання: забрати продукти, речі, та шиншилу”.
Незрозуміла тварина. Коти, собаки можуть висловлювати свої почуття. Все можна зрозуміти, дивлячись на їх радісні або навпаки, сумні хвости. З шиншилою – нічого не ясно. Нерухливий вираз морди і хвіст, що нічого не говорить. Втім, коли я з’явився, вона почала бадьоро рухатися по клітці. Налив їй води, насипав корму. Здається, вона була розгублена.
У машині я поставив клітку на пасажирське місце і прикрив якимось мішком, щоб миготіння за вікном і світло фар зустрічних машин не лякало її. Зазвичай цей шлях, за 80 км між містами, я пролітаю досить швидко, навіть не пригальмовуючи в деяких складних місцях. Але того дня я їхав акуратно, щоб клітина не впала і шиншилу не трясло на роздовбаній місцями дорозі. На півдорозі я помітив, що вона спить. Мирно прикрила очі і сидить тихенько у кутку. Коли ми приїхали і я зупинив машину, вона прокинулася і почала кричати. Ніколи не чув, як кричать шиншили. Схоже, була чимось незадоволена, але хто її зрозуміє.
Шиншилу ми віддали в іншу сім’ю. Скільки їх зараз в Україні, цих кумедних живих істот, які не розуміють, що відбувається, чому змінився їхній звичний світ, куди їх везуть, несуть і чомусь доводиться сидіти в темних, сирих підвалах.
Але все зміниться! Я знаю, все зміниться, і ви вдосталь поїсте свого смачного собачого, котячого, корму для папуг та шиншил з найближчого АТБ. А поки що доведеться потерпіти».
