«Я знову побачу нашу перемогу»: історія дніпрянки, яка пережила дві війни
Вона двічі бачила війну. У Дніпрі мешкає жінка, якій судилося пережити страшні події у ранньому дитинстві та у поважному віці. Раїса Глушко бачила німецьку окупацію, пам’ятає, як поводились загарбники і те, яким був день перемоги. Нині, каже, точиться ще страшніша війна.
Чорно-біле післявоєнне фото, а на ньому — всі знайомі обличчя. Це рідня, розповідає Раїса Глушко.
Жінка гортає старий альбом і згадує: була 8-річним дівчам, коли почалася Друга світова війна.
Раїса Глушко, дитина війни: «Войну я пам’ятаю. Ми два роки жили на окупованій території, тут німці були… Я пам’ятаю, як зайшли вони в хату… Нас було троє малих, ми сиділи на печі і з фіранки виглядали. Вони з автоматами забігли — сюди-туди, млеко дай, яйця».
Раїса Іванівна пригадує, як всю сільську молодь та чоловіків забрали до Німеччини. Тих, хто залишився, змушували тяжко працювали.
Раїса Глушко, дитина війни: «У нас у селі вже німець був, Піпер такий. Наше село — вже як маєток його було, вже розподілили. Він у районі жив, приїхав на мотоциклі, не знав російською ні одного слова. Як побачив, що ті сидять, а ті працюють — як став їх батагом бити…»
Жінка пригадує, як у селі чекали на визволення, як тікали німці і як, відступаючи, постріляли всю худобу.
Раїса Глушко, дитина війни: «Ті бідні корови як кинулись на той дріт, порвали його і поховались. Так нам шкода було… ми три дні шукали свою корову, і вона на четверитий день сама прийшла, була поранена в шию».
Медикиня за фахом, Раїса Іванівна багато років працювала в лікарні. Має державні нагороди.
І щороку у травні тішилася, що війна давно скінчилася. А рік тому повірити не могла, що знов прийшло горе.
Раїса Глушко, дитина війни: «А ці тільки через поріг, тільки в’їхали, а вже лежали трупи мирних жителів. Та чому ви воюєте з мирними жителями, з дітьми. Дітей забирають, грабують».
І як би важко зараз не було Україні, пані Раїса вірить у нашу перемогу. Хоч це і буде свято зі сльозами на очах.
«Не хотіли війну, ми і зараз її не хочемо. І я вважаю, що це злочин… Чекаємо не дочекаємося, коли ж вона закінчиться. А я вже говорю: «Все, я не вмиратиму, поки не дочекаюся перемоги». І щоб я подивилася, як воно буде».
Читайте також: Дніпро вшановує День пам’яті та примирення
