Фільм дніпровської режисерки “Олесь Гончар: слово, як зброя” побачили у 13 країнах
Стрічку дніпровської режисерки Катерини Стрельченко презентували в Європі. Документальний фільм “Олесь Гончар. Слово, як зброя” побачили 13 країн світу. До речі, перемовини щодо продовження показів тривають і нині. Сам же європейский тур організовано заради підтримки українських військових та постраждалих від російської агресії громадян. Днями режисерка Катерина Стрельченко повернулася до Дніпра. Подробиці довмісячного туру в ексклюзивному інтервью далі.
“У Женеві був, мабуть, один з найкращих показів, дуже емоційне обговорення”.
Режисерка Катерина Стрельченко ділиться враженнями про прем’єру свого нового фільму “Олесь Гончар. Слово, як зброя”. Говорить, на перегляді у Швейцарії люди сиділи навіть у коридорах. А один з глядачів зробив коштовний внесок на підтримку українських військових.
“Начебто кінець, закінчилося обговорення. Вони кажуть, ну, хочби хоть щось було пов’язано з Олесем Гончаром, якась книга. А у нас з собою були приміники, які підписала дружина Олеся Гончара. Саме в Женеві за тисячі франків книга, підписана Валенттиною Данилівною, пішла з аукціону”.
Нову документальну стрічку дніпровської режисерки побачили 13 країн світу. “Олесь Гончар. Слово, як зброя” пройшов з аншлагами і зібрав кошти на підтримку українських військових. У деяких містах картину переглядали протягом кількох днів. Тоді як в рідній Україні не було жодного показу.
Катерина Стрельченко, режисерка-документалістка: “Прем’єра мала відбутися саме 24 лютого, але саме в цей день прилетіли російські ракети і всім було не до фільму. Тому ми тему відклали на деякий час, повернулися і подумали: вже мали такий досвід, ми презентували наші фільми за кордоном. І на початку травня вирушили в прешу нашу країну – це була Словаччина”.
Повнометражний документальний фільм розповідає про знаменитого українського письменника, громадського діяча та одного з фундаторів Української Незалежності — Олеся Гончара.
За сюжетом п’ятеро студентів Дніпровського університету імені Олеся Гончара відправляються у мандрівки, аби самотужки розібратися у характері і таланті майстра. Режисерка пригадує, як на одному з показів до неї підійшов глядач, який був особисто знайомий із Олесем Терентійовичем.
Катерина Стрельченко, режисерка-документалістка: “Мене вразив відгук глядача у Вроцлаві. Чоловік сказав, що два рази, поки я дивився цей фільм, мене начебто пробило током. Перше, коли він читав “Прапороносці” Олеся Гончара, а потім писав роботу на цю тему в школі, коли він захищав її. І друге, коли потискав руку Олесю Гончару, коли пригадав це. І він каже: “Я 5 хвилин сидів під таким враженням… не міг відійти”.
Фільм, за підтримки “Культруної столиці”, дався режисерці непросто. Захист роботи коштував багато нервів та сил.
“Це фільм, який не залишиться непоміченим”.
Прискіпливе журі вважало персону Гончара контроверсійною. Однак, авторці вдалося переконати комісію у важливості створеня стрічки. Бо вона не лише про постать, а й про Україну, яка пережила Голодомор, розстріляне відродження, Другу світову, низку революцій, і зараз живе в непростий час.
Катерина Стрельченко, режисерка-документалістка: “До речі, тим, хто мешкає у Харкові, Дніпрі, Києві, на Полтавщині особливо важко було дивитися цей фільм. Вони бачили ще не зруйновані будинки у тому ж Харкові. Наприклад, те місце, де Олесь Гончар перебував у полоні під час Другої світової — туди вже прилетіло, на жаль. Прилетіло і в будинок “Слово”, який ми показуємо. Були прильоти і по університету, де навчався Олесь Гончар. Тому нам часто, окрім всього, казали, що “я побував вдома”.
Після прем’єри у Европі, Катерина Стрельченко задумується про показ фільму в Дніпрі. Але так, щоб це було безпечно для глядачів. А ще — має амбітні плани зняти нову стрічку, про не менш цікаву особистість Катеринослава.
