«Дуже важко виїжджати з рідного міста»: історії переселенців, які знайшли прихисток у Дніпрі
На Дніпропетровщині триває обов’язкова евакуація з небезпечних територій. Нині вона охоплює три громади Нікопольського району та вісім — Синельниківського. Паралельно люди продовжують виїжджати з прифронтових населених пунктів Донеччини, які щодня перебувають під обстрілами. Для багатьох евакуйованих новим домом стає шелтер благодійного фонду «Діти Нового Покоління» у Дніпрі. Як тут приймають внутрішньо переміщених осіб та через що їм довелося пройти?
Через війну тисячі українців змушені виїжджати зі своїх рідних домівок, полишати все та шукати більш безпечні місця, де можна почати життя з нуля. Для багатьох таким прихистком став шелтер благодійного фонду «Діти Нового Покоління».
Першою, хто зустрічає нових мешканців із небезпечних територій, є адміністраторка Лілія, яка ще рік тому евакуювалася до Дніпра з Донецької області. Від квартири жінки у рідному місті майже нічого не залишилося, адже снаряд влучив прямісінько в її будинок.
«Був приліт. Я була вдома. Саме в той момент стояла біля вікна. Рівно о десятій годині стався вибух. Усе сталося так раптово… У будинку нікого не було», — згадує переселенка, адміністраторка прихистку Лілія.
Сама Лілія від отриманих травм та больового шоку втратила свідомість. Її терміново доправили до лікарні, де медики надали необхідну допомогу.
«На обличчі були порізи, поранений рот — усе це мені зашили. Також у мене був перелом ноги. Лікарі казали, що шанси знову ходити — п’ятдесят на п’ятдесят. Але потім мене евакуювали сюди. Тут люди — дорожчі за золото. Саме тут я знову почала ходити. Шви поступово загоюються, і я прийшла до тями», — розповідає Лілія.
Серед тих, хто нещодавно оселився у шелтері, — і родина Альони із Шахтарського, де місяць тому оголосили обов’язкову евакуацію.
«Дуже важко виїжджати з рідного міста. В нашій квартирі на першому поверсі вибило вікна. Їх тимчасово закрили плитами ДСП. На осінь, зрозуміло, будемо склити. Люблю своє місто дуже. І всі ми його любимо», — каже переселенка, мешканка прихистку Альона.
З Шахтарського до лінії фронту близько 40 кілометрів. Попри таку відстань, населений пункт щодня зазнає російських обстрілів. Залишатися там стало надто небезпечно, тож Альона поспіхом зібрала речі та з дітьми евакуювалася до Дніпра.
«У нас були прильоти FPV-дронів. Але нічого не віщувало, що почнеться евакуація. Коли прилетіло по спорткомплексу, потім почалися удари по будинках — ми дуже злякалися. І я, і діти», — говорить Альона.
Разом із речами забрали з собою і двомісячне кошеня на прізвисько Муза.
«Кішечку мені подарував чоловік перед тим, як почалася евакуація. Вона побула у нас вдома лише тиждень, а потім довелося забрати її із собою. Нам надали переноску для неї. Хоч вона була зовсім маленька і дуже полохлива, тепер уже звикла до всіх людей. Ми тут 12-й день, і нам дуже подобається. Гарне ставлення, усе добре», — ділиться жінка.
У шелтері приймають родини з дітьми, людей з інвалідністю та осіб поважного віку. Їм допомагають із лікуванням, документами, грошима та надають психологічну підтримку. Усі послуги внутрішньо переміщеним особам надаються безкоштовно.
Читайте також: Сили оборони завдали ударів по двох НПЗ та засобах управління ударними БпЛА ворога
