Дніпровські лікарі зробили чергове диво на операціному столі
Наступив на «пелюстку» і дивом лишився в живих. У лікарні Дніпра рятують військового, який підірався на фугасній міні радянського виробництва, до речі, забороненій для використання у військових конфліктах. Під час виконання бойового завдання боєць отримав тяжке поранення. Місяць лікарі боролися за його життя і нині дають оптимістичні прогнози.
«Загалом, все сухо чисто, нормально. Завтра ми тебе чіпати не будемо. Післязавтра перев’яжемося».
Ранковий обхід пацієнтів. У палаті лікар-травматолог вкотре оглядає ногу бійця і говорить про перспективу протезування.
«В принципі можу показати тобі твій знімок. П’ятка відсутня і частина кістки зрізана».
Андрій — доброволець з Дніпропетрощини. 7 місяців боронив український кордон. Аж доки не натрапив на ворожу міну-«пелюстку» у Соледарі.
Андрій, військовослужбовець: «Під час переміщень автомат, радіостанція — і просто вибух під ногою, і все. І далі вже вид, як з третьої камери, як, знаете, з трього лиця».
Побратими під обстрілом везли Андрія з «нуля» до шпиталю. Соледар, Бахмут Дружківка і нарешті — Дніпро.
Андрій, військовослужбовець: «І тут у мене є окрема подяка нашій екстреній медичній допомозі, яка дуже дуже оперативно доставила мене до лікарні».
«Побачли ми отаке поранення, ось. Після наших маніпуляцій в кінці нога мала ось такий вигляд, щоб ви побачили, наскльки різниться».
А це вже лікар демонструє світлини, на яких видно, наскільки важким було поранення стопи. Низка операцій, збирання розтрощеної кінцівки по фрагментах. Нині стан бійця задовільний.
Ігор, лікар-травматолог: «Рани майже зажили. Самостійно він зможе пересуватися, я думаю, через декілька тижнів. Але за рахунок того, що в нього немає п’яткової кістки, здатність до опори цієї кінцівки буде знижена».
Однак, здатність нормально ходити повернеться, додає лікар. У його практиці було не менше 5 подібних випадків. Потрібна лише тривала реабілітація. У родині вояка налаштовані оптимістично і готові до всього, говорить дружина Олена.
Олена, дружина військовослужбовця: «Два почуття одночасно колись перетинаються. Це те, з чим я не стикалася ніколи. Це страх втрати своєї найближчої людини і неймовірне її мужнє рішення — піти воювати, захищати країну. Гордість за його це рішення».
Увесь цей час дружина бійця знаходиться у лікарні та підтримує його. Пані Олена зізнається, чекати — це найскладніше, що доводилося переживати за 16 років спільного життя.
Олена, дружина військовослужбовця: «Коли ти живеш без чоловіка, не розумієш, коли він повернеться. Коли ти чекаєш кожен дзвінок, як найголовніший дзвінок у своєму житті — це, звичайно, зовсім інші почуття».
Коли рана загоїться, на Андрія чекає протезування та тривала реабілітація. Потрібно буде знову вчитися ходити. Боєць і родина до цього готові. Говорять, головне — що живий.
