ДНІПРО – ХАБ для переселенців. Як людям легше пристосуватися до нового міста? ПОРАДИ
Понад 173 тис. переселенців перебувають наразі у Дніпрі. Місто – лишається хабом для величезної кількості людей з прифронтових територій. А у зв’язку з евакуацією людей Соледарської та Покровської громад Донецької області, їх число збільшується. Чимало родин, які тут перебувають, втратили через війну житло. Деякі знімають його самотужки, інші – залишаються тимчасово у шелтерах міста. Як пристосовуються до нових умов та що радять психологи?
Анастасія – переселенка з Лисичанська, згадує, як почувалася її родина, коли у квітні 22 року тільки переїхали до Дніпра. П’ятеро дітей-школярів та четверо дорослих оселилися в одній кімнаті, в шелтері для переселенців.
«Було тіснувато, поки розмістилися. Потім почалося навчання — п’ять учнів. Сиділи по кутках. Ми взагалі мовчки сиділи, тому що треба було виходити на уроки», – розповідає переселенка з Лисичанська Анастасія Кравченко.
До великої війни сім’я жила зовсім в інших умовах, згадує Анастасія – мати трьох дітей.
«Ми всі жили окремо: у мене будинок був, у матері – квартира. Сестра теж жила зі своїми дітьми. У неї теж квартира», – каже Анастасія.
Психологиня Ніна Козар каже, левова частка людей, які звертаються до неї по допомогу – переселенці. Проблеми виникають через те, що люди, втративши житло, вимушені пристосовуватися до нових нерідко зовсім не комфортних для них умов.
Ніна Козар, психологиня: «Дуже важко вживати дорослих людей, які викликали жити окремо. Наприклад, останні 30 років жили самі, а тепер змушені жити з батьками або зовсім зі сторонніми людьми. Тому це дуже актуальна тема — порушення особистих кордонів».
Психологи кажуть, головне не мовчати, а проговорювати те, що не влаштовує. Переселенка Анастасія Кравченко підтверджує – це працює.
«Збиралися сімейним колом, пили чай, купляли тортик, сідали і просто говорили один з одним», – ділиться Анастасія Кравченко.
Наталія Величко у Дніпрі з 31 серпня цього року. Родиною із чотирма дітьми переїхали з Курахового. Живуть в одній кімнаті ще з іншою сім’єю. Каже, із сусідами все обговорюють одразу.
«Якщо ми використовуємо власні кордони і вміємо їх відстоювати, то будемо також поважати й розуміти кордони інших. Це дуже важливо. Якщо ви почнете відстоювати свої кордони, а раніше цього не зробили, ви можете звинувати в егоїзмі. Але вам потрібно бути наполегливими й все-таки захистити свої кордони та відстоювати їх», – зазначає психологиня Ніна Козар.
Дбати про особисті кордони – важливо не лише задля збереження власної індивідуальності. Це перш за все – психічне та фізичне здоров’я, наголошують фахівці. Та закликають із розумінням ставитися одне до одного.
