Бойова медикиня з Дніпра «Каспер»: на фронт пішла у 21, рятувала побратимів під обстрілами та отримала «Золотий хрест»

Сержант Світлана «Каспер», бойовий медик у Дніпровському батальйоні 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони, на війні з самого початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Тоді дівчині виповнився всього 21 рік.

— Я не вагалася. Сама вирішила і пішла до ТЦК, не роздумуючи, — згадує Світлана. — У мене нікого знайомих з тих, хто воював, не було, але я мала медичну освіту. Я — медсестра. Взагалі я йшла не як медик. Довелося навіть трохи «штурмувати» хлопців, бо мене не хотіли брати. Побачили, що я мала. Зріст метр шістдесят один… Потім підійшла дівчина з медпункту, за руку схопила і повела до медиків. А там уже розподілили в роту…

«Каспер» навіть не пригадує, у районі яких населених пунктів вона побувала у перші дні на війні. Все змінювалося дуже швидко.

— Нас кидали, як старим відром на городі: то в одне місце, то в інше. Але Донецьку область пам’ятаю дуже добре, бо тоді ми вперше стикнулися з штурмами, — розповідає Світлана. — Тоді ж ми втратили першого побратима — «Кузнєца», мого близького побратима і друга. У другому штурмі я брала безпосередню участь. Знову були втрати… Ми вивозили хлопців з-під самої школи. Я побачила багато крові, проте страху не відчувала. Ми тоді з екіпажем просто працювали. Під школу, яка перетворилася на справжнє пекло, їздили тричі. Страшно стало вже тоді, коли вийшли. Налякало відчуття, що ми буквально були готові до того, що не виїдемо з-під обстрілів. Ті події врізалися в пам’ять назавжди. Тут, на Запорізькому напрямку, теж різних ситуацій вистачає… На жаль, також доводилося ховати побратимів. Ось, це дійсно важко.

— Ким Ви зараз працюєте?
— Мене поставили на «евак», на позиції не пускають. Але був час, десь півтора року, я з нуля майже не виходила.

— У Вас є поранення?
— З 2022 року уламок у нозі. А ще була дуже сильна контузія. Танковий прихід у трьох метрах від мене. У підвал залетів снаряд. Від уламків тоді захистили мішки з піском.

— Що б Ви сказали чоловікам, які бояться йти служити?
— Не знаю, що їм можна сказати. Я не дуже розумію того моменту, коли їх сюди насильно тягнуть. Ну, навіщо мені такі треба? А з іншого боку, допоки чоловіки сидітимуть під жіночими спідницями, війна ж не закінчиться. Треба, щоб усі прийшли до тями. Вигнати ворога з рідної землі, розбити його — це спільна справа.

— Чи маєте хобі?
— Взагалі, я дуже довго займалася гірським туризмом.

— А про що мрієте?
— Щоб війна закінчилася? Дуже довго це все… Взагалі вважаю, що тут задумувати більше, ніж на п’ять хвилин уперед, це дуже наївно.

— Вам не важко фізично? Ви ж маленька, а хлопців тягали…
— Тягала. І по сто кілограм тягала.

— Як?
— На адреналіні і не таке трапляється. Була ситуація, коли ми з-під школи їхали. У нас невеличке авто, і ми у нього змогли розмістити трьох доволі кремезних хлопців. Єдине, що ми з помічником могли робити, — це просто їх тримати. Багажник був відкритий, щоб вони просто не повисипалися. Тоді врятувало тільки те, що мене затиснуло сидінням, і я не вивалитися разом з ними. Але на наступний день було відчуття, що руки відірвуться…

— Які нагороди Ви маєте?
— Є «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ. З державних — відзнака «За зразкову службу». Мабуть, якраз за штурми, за оце все…

— Ангела-охоронця Вам, «Каспере»!

Телефони рекрутингу бригади: 0 800 337 803,
+38 066 447 6906,
+38 067 9974526.
Докладно на FB 108 obrtro. 

Читайте також: рф застосувала вночі проти України 110 ударних БпЛА: є руйнування цивільної інфраструктури