Батько двох синів на війні: історія Олексія, який 9 років воює за Україну
Попри молодий вік, Олексій («Псих») на війні вже дев’ятий рік. Його перший бойовий вихід прийшовся на Авдіївку. Тоді, у складі 25-ї десантно-штурмової бригади, разом із побратимами він зайшов на ротацію та приступив до оборони цього донецького містечка, назва якого вже давно стала відомою далеко за межами України. Саме тоді він і отримав своє бойове псевдо.
Нині Олексій — головний сержант мінометного взводу, один із найдосвідченіших бойових фахівців у частині, а вісім років тому ще зовсім юний боєць, відкрито демонстрував збентеженість, за все переживав. Його найближчий друг, тезка Олексій (Царство Небесне загиблому герою!) з гумором заспокоював: «Та не кіпішуй, псих!». Побратимів це веселило. Так і прилипло до непосидючого молодого бійця це псевдо — «Псих». У пам’ять про загиблого товариша Олексій проніс його через усі випробування війни.
…На вулиці ще пітьма. Незабаром світанок. Розмовляємо з Олексієм у бліндажі за лічені кілометри від ворожих позицій. Діалог триває уривками, адже продовжується бойова робота. Надходять команди по рації. Командир розрахунку вносить корективи у свою карту, однак нитку бесіди не втрачає. Його очі надихаюче поблискують оптимізмом. Два тижні тому у нього народився другий син! «Псих» із батьківською гордістю та особливим теплом у голосі сповіщає, що тепер у нього два синочки: первістку — два роки, а другий ще зовсім малюк! Життя вирує навіть на передовій, де воно так близько межує із загрозою…
В АТО/ООС Олексій брав участь до січня 2022 року. Потім звільнився з військової служби по закінченню контракту. Думав, що на його вік війна закінчилася. Однак настало 24 лютого — його рідна Дніпропетровщина, як і вся Україна, зазнала злочинних ракетних ударів. Підступний ворог, який так довго маскувався під «старшого брата», остаточно оголив свою звірячу личину.
— Мені телефонували побратими та командири з 25-ки, — згадує «Псих» перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну. — Запрошували повертатися до рідної бригади. Я особливо не роздумував. Пішов до військкомату.
Однак у ТЦК хлопцю пояснили, що його знання та бойовий досвід мінометника потрібні в теробороні. Розгорталися нові бригади ТрО, до яких надходили ненавчені цивільні, а тому потрібні були інструктори, які б навчали та вели у бій. Олексій погодився, адже сам пройшов шлях від новачка до фахівця і як ніхто розумів важливість присутності поруч надійного наставника.
У складі 108-ї бригади він незабаром опинився на одному з найгарячіших напрямків у Донецькій області — біля Великої Новосілки. Разом із мінометниками «Психу» довелося тримати оборону поблизу села Веселе, яке цілком виправдало свою назву. «Весело» було цілодобово. Противник задіяв усе, що мав (міномети, артилерію, танки, гелікоптери, літаки), аби лише прорвати оборону легкої піхоти тероборони. Однак воїни 108-ї бригади встояли, хоча й значно поступалися у кількості та якості озброєння.
Нині разом із побратимами-мінометниками Олексій тримає оборону на Запорізькому напрямку. І попри постійні спроби російських окупантів нащупати слабке місце в позиціях українських захисників, активні дії штурмових груп, «Псих» запевняє, що його батальйон «Самарівських вовків» надійно виконує поставлені завдання.
— Працюємо без авралів, вгризлися в землю та методично накидаємо оркам, нищимо їхню піхоту та вогневі засоби, — оцінює обстановку Олексій. — Говорю це без бравади, адже ворог справді сильний і добре навчений. Нерідко застосовує гвинтокрили та літаки. Однак ми жодного разу не здавали свої позиції!
Запитую у «Психа», чи не жалкує, що не воює, як у минулому, у складі десантно-штурмової бригади, адже то еліта?
— Ми тут усі еліта ЗСУ! — впевнено відповідає головний сержант, вказуючи на побратимів. — Ми — «залізна» піхота, об яку поламала зуби не одна розпіарена російська дивізія. Українці 11-й рік протистоять країні-ядерному монстру й воюватимуть, допоки не подолають окупанта!
Читайте також: Менше 2 км від Дніпропетровщини: ворог атакує в бік Новосергіївки
