«Арчі» з Дніпра: історія бійця 108-ї бригади, який узяв у полон чотирьох окупантів
Артем на бойове псевдо «Арчі» у 108-й окремій бригаді тероборони менше року. Йому 36, хоча на вигляд значно молодший. Родом з Дніпра. Без попереднього досвіду військової служби. Попри недовгий період служби на передовій лінії оборони, де ми зустрілися з ним, почувається доволі впевнено. На запитання відповідає з посмішкою, проте не поспіхом. Попри незначний досвід участі у бойових діях нагороджений орденом «За мужність».
-Я був мобілізований 9 серпня 2024 року, – розповідає воїн. – Знав, що це рано чи пізно трапиться. Сказав собі одного разу: якщо вручать повістку, піду на війну, захищати Батьківщину.
Спочатку була «учебка», де Артему довелося звикати до армійських правил та вимог. Загальновійськова підготовка далась не занадто важко, адже хлопець звик до роботи. У цивільному житті ніколи не байдикував: працював збірником меблів, збирав металопластикові вікна, потім перейшов на led дзеркала. Остання його робота – на кондитерській фабриці.
-В «учебці» мене називали «Кондитером», потім у розвідроті став «Пекарем», – розповідає історію своїх бойових псевдо молодий боєць. – Зараз у батальйоні «Степових хижаків» 108-ї бригади я – «Арчі», це скорочено від англійського імені Арчібальд. Останній позивний у мене – це майже випадковість. Прижилось, і я звик…
Запитуємо, як йому на фронті. Артем не кривить душею: «Буває страшно, коли поблизу розриваються приходи артилерії, мінометів або скиди ворожих дронів. До цього важко звикнути. Сподіваюсь, від прямого потрапляння Бог милує…».
-Як сталося, що Вас нагородили такою високою військовою нагородою?
-Ми разом з побратимами взяли чотирьох росіян у полон, – каже «Арчі». – Окупанти повелися занадто самовпевнено – і за це поплатилися.
Артем дуже лаконічний у відповідях. Похвалятися не звик. Однак, помітно, що у фронтових побратимів він користується довірою. Попри невеликий досвід служби та участі у бойових діях, «Арчі» демонструє холодний розум та надійність в екстремальних ситуаціях.
Мріє знову побувати вдома. Незабаром – планова відпустка. Нарешті побачиться з мамою та вітчимом. Зрештою, просто побуде вдома, подалі від фронту.
-Хоча, Дніпро зараз також не назвеш тихим містом, – зауважує Артем. – Воно під обстрілами, зазнає руйнувань. Окупантів треба гнати з нашої землі, лише сильна армія – гарантуватиме безпеку своєму народові. У цьому я переконався тут, на фронті.
А ще «Арчі» мріє про власну сім’ю – дружину, дітей.
-Відчуваю, що це трапиться незабаром. Уже пора, – впевнено каже воїн. – Нам усім потрібен надійний тил, де чекатимуть, молитимуться та віритимуть у нашу перемогу.
Читайте також: «Ми створили місце, де кожна дитина отримає шанс на справедливість». У Дніпрі відкрито найбільший в Україні Центр захисту прав дітей
