Жителі Сєвєродонецька, які оселилися в Дніпрі після окупації рідного міста, мріють про повернення додому
Це місто двічі було в окупації. Дев’ять років тому Сєвєродонецьк вперше звільнили від російських окупантів. А понад рік тому переважна більшість місцевих мешканців стали переселенцями. За оцінками української влади, окупанти зруйнували всю критичну інфраструктуру та пошкодили 90% будинків у місті. Втім, сєвєродончани, які оселилися в Дніпрі, мріють про повернення додому, щойно рідне місто вдруге звільнять.
«У разі опору будете знищені. Шанси вижити дорівнюють нулю. Подумайте про своїх близьких, дітей, яким ви потрібні».
Таке повідомлення Тетяна отримала 25 лютого 2022 року. Ще більше місяця вона перебувала у рідному Сєвєродонецьку – організовувала евакуацію людей. Під час першої окупації міста, у 2014-му, в її сина був випускний. Школярі тоді одягнули жовто-блакитні стрічки.
Тетяна Грачова, начальниця відділу культури Сєвєродонецької ОВА, переселенка: «І хтось з хлопців почав співати гімн. І всі, як один, піднялись і заспівали. Це така історія була. Звісно, там були присутні з автоматами, почали шукати, хто це розпочав. Ми того хлопця почали ховати».
В березні 2022 російська ракета влучила в будинок родини Тетяни. Місто обстрілювали майже цілодобово. Люди тікали під ворожим вогнем. З собою брали тільки найнеобхідніше.
Тетяна Грачова, начальниця відділу культури Сєвєродонецької ОВА, переселенка: «Ми тільки людей завели з діточками, інвалідів, і тут починають. Ми бачимо, як летять на нас ракети. І автобуси стоять, ще люди підтягуються, сідають».
Тетяна зупинилася в Дніпрі. Тут продовжує допомагати землякам. Працює в хабі Сєвєродонецької громади. Сюди переселенці з Луганщини приходять за юридичною, психологічною підтримкою. Їм допомагають з працевлаштуванням. Є черговий лікар. Раз на місяць переселенцям видають продукти, побутову хімію, є можливість підібрати собі одяг.
Тетяна Грачова, начальниця відділу культури Сєвєродонецької ОВА, переселенка: «Також у нас цифровий хаб є, де отримують люди послуги ЦНАПу. Вони можуть здати там документи за зруйноване майно своє».
Сирена лунає під час прийому пацієнтки. Ще є час, щоб спуститися в укриття. У Дніпрі працює ціла лікарня-переселенка із Сєвєродонецька.
Вікторія, як і багато співробітників медзакладу, теж переселенка.
Вікторія, медсестра офтальмологічного кабінету: «Працюється нормально. Додому хочеться. Всі живемо з надією повернутися».
Пацієнти із Сєвєродонецька продовжують лікуватися у «своїх». Втім, ці спеціалісти приймають і дніпрян, і переселенців з інших тимчасово окупованих міст. Анатолій отримав травми в Маріуполі.
Анатолій Пахар, маріуполець: «Хороший сервіс, тому ми, у зв’язку з обставинами, що склалися, — постійні клієнти».
Тут ведуть прийом ендокринологи, травматологи, хірурги, терапевт, гінекологи та інші вузькопрофільні спеціалісти. Є денний стаціонар. До команди сєвєродончан приєдналися і колеги з інших окупованих міст.
Вікторія, головна медсестра «Консультативно-діагностичного центру» Сєвєродонецької міськради: «Ми дуже дякуємо, що нас тут прийняли, що ми маємо змогу тут працювати. І до нас вже ходять і місцеві жителі, і дуже нам дякують. В нас працюють і лікарі з міста Дніпра. Це до нас приїхала посилка, яку нам передавали для військових, із в’язаними шкарпетками. Але приїхала вона аж на початку літа, і поїдемо до наших хлопців, мабуть, уже ближче до зими, якщо це не закінчиться».
Корінний сєвєродончанин Євген залишався в рідному місті до квітня. Купував хліб і розвозив людям у сховищах. Під час першої окупації міста не виїжджав.
Євген Дубовіков, волонтер, переселенець із Сєвєродонецька: «Коли сепаратисти зрозуміли, що програш неминучий, вони просто втекли. Я ж говорю, люди вийшли на площу і раділи. Приїхали, встановили український прапор».
Зараз Євген допомагає мешканцям прифронтових міст і селищ у Донецькій та Луганській областях, організовуючи гуманітарні рейси. Розвозить продукти, гігієнічні засоби, медикаменти, корм для тварин. Підтримує і військових, хоча, каже, донати на армію суттєво зменшилися.
Євген Дубовіков, волонтер, переселенець із Сєвєродонецька: «Не розуміють люди, напевно, що завдяки хлопцям вони живуть так, як вони живуть — у відносно спокійних містах і відносній безпеці. Пів тижня, більшу частину, знаходимося у Запоріжжі, Дніпрі, працюємо, заробляємо гроші. І вже збираємо посилки, збираємо продуктові набори, корми для тварин».
Євген, Тетяна і Вікторія чекають на друге звільнення Сєвєродонецька та намагаються, як можуть, наближати перемогу. Всі троє кажуть: мріють повернутися додому.
Читайте також: Мешканці житломасиву Сокіл об’єдналися у волонтерську спільноту
