З гранатометника в ТЦКашника. Військовий розповів про нафарбованих хлопців та хейтерів
Хлопці у жіночому одязі та прокльони. Військовослужбовців ТЦК бояться та обходять стороною. Втім, багато з них отримали поранення у боях за Україну. Своєю історією з журналістами ДніпроTV поділився боєць 93 бригади “Холодний Яр” Ростислав Биков, який нині служить у ТЦК. Він лишився руки під Бахмутом і мріє про біонічний протез.
Дніпрянин Ростислав Биков ще у 2014 році став на захист України. Був санінструктором, медиком роти. Потім працював у Польщі, повернувся в Україну і в перший же день повномасштабної війни пішов до військкомату.
“Це, як і в багатьох, у кого є маленька дитина, хочеться, щоб він зростав у своїй країні. Тому це було перші й, мабуть, рушійне. Бо я залишив їм свої останні гроші, щоб вони поїхали, а сам пішов. Старався, щоб вони до нас не заходили”, – розповів Ростислав Биков.
Воював у складі 93 бригади “Холодний Яр” на посаді гранатометника, помічника кулеметника. Боронив Сумщину, Харківщину і Донеччину. Бачив на власні очі як окупанти стирають з лиця землі населені пункти, вбивають цивільних, а домашня худоба та хатні тваринки блукають по руїнах.
“Один дід вийшов і сказав: “Дайте мені бронежилет, я буду захищати хату з рушницею.” Йому, напевно, 80 років”, – сказав Ростислав.
Найжахливіше – смерть побратимів, розповідає військовий.
“Посадка, спальний мішок і багато темної крові. Ось, мабуть, саме це я й запам’ятав. Ми заходили після хлопців. То було страшно. Я боявся, що щось таке й станеться. Потім твої друзі, вони вже всі… Після цього ти вже не так мислиш”, – згадує він.
Влітку 22-го, під Бахмутом, отримав важке поранення.
“Отримав осколкове поранення, тому погано пам’ятаю події. Пам’ятаю все уривками. Отже, пам’ятаю вибух, а далі все плутається. Уривками спливають картини: йду десь, мене хтось несе, потім перев’язка і вже лікарня”, – каже Ростислав.
Більше смерті він боявся ампутації кінцівок. Коли лишився правої руки, думав, що життя скінчилось. І одразу написав повідомлення коханій дівчині.
“Я їй написав повідомлення: “Не буду більше спілкуватися, не хочу”. А вона все рознюхала, дізналася, знайшла, в якому я госпіталі. І сказала: “Ще раз так скажеш!”. І стала дружиною”, – каже військовий.
Підтримка рідних допомогла, ділиться боєць. Він зрозумів, що треба рухатися далі і пішов служити у ТЦК.
“Мені там було легше, ніж тут. Я одразу сказав, що коли зроблю руку, хочу піти далі, військовим. Десь навчитися, щоб не тут сидіти, а десь допомагати. Ти міг йти, і тобі в спину кричали: “Шкода, що не повністю”. Щось таке. Але такого, як зараз, не було. Я більше бачив добрих людей, ніж таких. Бували такі, які мене посилали назад. “Чому не ти воюєш?”. А були люди, які купували каву, але я не люблю цього. Але якщо людині приємно, я кажу: “Добре”. Дякую за щось кажуть, я завжди кажу: “Не нам, іншим”, – сказав Ростислав.
Втім, траплялись і кумедні випадки з ухилянтами.
“Хлопець ходив у сукні та нафарбований. Так, це було. Якщо людині подобається, а ми ж прагнемо до Євросоюзу, до Європи, то, звісно, будь ласка. Я таке бачив у Європі”, – каже він.
Ненависті у бік ТЦКашників Ростислав не розуміє. Говорить, напевно, чоловікам лячно, тож вони виплескують агресію на військових. А ще переживає за побратимів, які воюють третій рік.
Нині Ростислав мріє про біонічний протез, невдовзі він оголосить збір, бо сума непідйомна для нього. Після того, як опанує протез, хоче знову повернутися на фронт.
Читайте також: Забив знайомого до смерті: у Дніпрі поліцейські затримали зловмисника
