Не маємо права жити паралельним життям, поки інші воюють — Борис Філатов

“Сьогодні соцмережі сповнені рефлексій на те, яким було 24 лютого 2022 року.

Не повторюватиму тут спогади про свою безсонну ніч проти цієї дати – із очікуванням вторгнення і самопочуттям від ковіду, на який тоді хворів.

Чи про те, що було далі.

Натомість запропоную концентруватися на тому, чого за ці два роки ми так і не зробили.

Давайте згадаємо, як з початком повномасштабної війни було чимало дивних, а подекуди й химерних історій.

Бо ж більшість з нас перебувала в цілковитому розпачі.

Жахалася хрестиків на стовпах, боролася зі «світловими мітками» та полювала на вигаданих диверсантів.

Це вже не кажучи про те, що на блокпостах відбувався такий хаос, що іноді це навіть мало трагічні наслідки.

Тепер, через два роки, все це виглядає чудернацько, але від того не менш сумно.

Влада теж піддавалася несінитницям ( і я також ), наприклад, вмикаючи «світломаскування», що не мало жодного сенсу.

Словом, кожен робив, що міг і що вважав за потрібне.

Але час вже робити висновки.

Зокрема, що рожева слина «телемарафону» не замінить запізнілого будівництва фортифікаційних споруд і не налагодить необхідного війську виробництва снарядів, патронів, мін та інших боєприпасів.

А ще час кожному визначитися зі своїм місцем.

Відверто відповісти СОБІ ж на власні питання.

Бо можна любити Україну з-за кордону, проте це не дає морального права розкидатися (насамперед – чоловіками призовного віку) порадами стосовно того, як людям під обстрілами давати собі раду?

Так само ті, хто живе в умовно мирних містах, куди повсякчас «прилітає», чи мають права дораджувати військовим – як їм правильно воювати?

Бо одне слово піхотинця, що сидить у промерзлих бліндажах і окопах, і по якому бʼють КАБами, важить набагато більше за все те різноголосся «диванних експертів» в соцмережах.

Тож треба дати собі відповідь на запитання: хто і яку користь приносить Силам оборони?

Не хочу нікого образити, але якщо бариста, котрий робить гарбузовий лате, стверджує, що саме він тримає економічний тил, то це радше самообман.

Бо ця участь неспівмірна із внеском енергетиків, комунальників чи рятувальників – чия щоденна робота підтримувати нормальне життя та життя взагалі.

І так само це далеко від праці слюсарів-інструментальників, котрі виточують на станках міни або снаряди.

Тому ми маємо бути чесні, насамперед, перед СОБОЮ.

Розуміти, що не маємо права жити паралельним життям, поки інші воюють.

Бо щодовше затягується війна, тим більше ми маємо змінювати всередині країни.

Пильнувати не «хрестики на асфальті», а питання дієвого перепрофілювання цивільних ремонтних потужностей.

Це щонайменше.

Трохи збавити оберти в намаганнях оцінити (чи знецінити) зусилля Президента, уряду чи влад решти рівнів.

Бо право на критику має вказувати, які помилки треба виправити, а не перетворювати все у суцільний хейт.

І замислитися врешті, що, закидаючи західним партнерам затягування постачання зброї, ми САМІ зволікаємо з багатьма речами.

Бо є речі, змирившись з якими, буде вже неможливо перемогти.

Давайте будемо чесними перед СОБОЮ і тоді ми обов’язково переможемо”, – написав Борис Філатов.