Медалі посмертно вручили родинам загиблих воїнів
У Дніпрі вшанували пам’ять загиблих захисників. Родинам 13 воїнів, які віддали життя за Україну, вручили медалі «Захисник Вітчизни» — посмертно. За кожною такою нагородою — історія життя, служби і втрати. Історія одного з Героїв — Владислава Чорноморця — в сюжеті на ДніпроTV.
Медалі, які могли б вручати особисто… сьогодні отримують рідні. У залі – портрети 13-ьох полеглих захисників, найкращих синів України. Для нас вони – Герої, які боронили нашу землю, а для когось – чоловік, батько, син, який більше ніколи не повернеться додому.
Не стримуючи сліз, медаль «Захисник Вітчизни» отримують батьки Владислава Чорноморця. Хлопець хотів стати залізничником. Та після здійснення мрії, у свої 19, пішов на строкову службу.
«Йому завжди хотілось чомусь піти в армію. Випробувати, напевно, свою чоловічу силу, чоловічу волю. Відірватись, знаєте, від маминої спідниці. Сказав: 1,5 роки, мам, це не так довго. Служив він в Повітряних Силах в Києві. Сподобалось. Прослужив рік, підписав контракт. Сказав: мам, напевно, я буду в армії, мені так подобається», – мама полеглого воїна Оксана Чорноморець.
Перші вибухи повномасштабного вторгнення Владислав зустрів у Києві і продовжив нести службу там. Та вже у 2023-му вирішив — має бути не в тилу.
«В усіх військових єдина фраза: а хто, як не я? Це, здається, в них у всіх. І в 2023 році він вже перевівся в Житомир, в 39 бригаду Повітряних Сил. Там він вже, так сказати, і пішов на передову і потрапив в саме пекло – в Херсонську область в Кринки», – Оксана Чорноморець.
Там оборонець отримав перше осколкове поранення в ногу. Після лікування та реабілітації, знову повернувся на службу. Попри тяжку травму, проходження медкомісії відкладав на потім. Згодом був направлений на оборону Харківської області.
«4 липня він телефонує і каже: мам, нам на вихід. Я кажу, Влад, ну почекай, ти ж казав, що в тебе нога болить. Можливо, ти ВЛК пройдеш, тому що нога болить, ти кажеш тяжкі умови. Він такий: мам, ну чого ти хвилюєшся, зараз сходжу, вийдемо, потім вже все інше. І 5 липня 24-го в 00:03 – останнє було СМС: Люблю, цілую, чекайте. Ще так: не телефонуйте командиру. І все якби, вийшов на вихід, тиша була, і 8 липня зателефонували з військкомату і сказали приїжджайте до моргу на опізнання. Це було найстрашніше, тому що не вірилось, і не хотіли вірити» , – мама полеглого воїна.
5 липня Владислав потрапив під мінометний обстріл та отримав травми, несумісні із життям. Він був єдиною дитиною у родині. 23-річний хлопець так і не встиг створити родину та здійснити усі свої мрії. Життєрадісний, відкритий, завжди усміхнений — таким його пам’ятають рідні та друзі.
«Досі не віриться. Досі здається, що він служить. І ось-ось повернеться. Жахливий біль. Тим паче, такий весельчак, такий добряк. Його всі друзі обожнювали. Він такий пухляш, такий, знаєте, як… В нього кличка була «Пупс». Тому він, знаєте, як пупсік», – Оксана Чорноморець.
І таких відважних історій — сотні. Імена, які не мають бути забутими. Цього дня медалі «Захисник Вітчизни» посмертно вручили родинам ще дванадцятьох полеглих воїнів із Дніпра.
«Ми маємо поіменно пам’ятати кожного бійця. Кожного хлопця, кожну дівчину цих наших мужніх воїнів і воїтельок, завдяки яким ми продовжуємо боротися зараз і маємо надію на перемогу і на майбутнє. Все, що ми маємо, вони бачать, вони дивляться на нас з небес і це велика відповідальність для всіх – для влади, для суспільства, для громадян. Бути гідними їхнього подвигу. Бути гідними тих життів, які віддано за Україну і за кожного з нас», – заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.
Пам’ять про загиблих бійців місто зберігає і на меморіальній платформі «ВІЙНА». Тут — сотні імен дніпрян, які стали на захист України і віддали за неї найцінніше – власне життя.
Читайте також: Восьмеро людей дістали поранень, серед них – дитина: ворог понад 60 разів атакував Дніпропетровщину
