«Я готова була повзти на колінах з Чехії в Маріуполь», — мати віськовополоненого
Данило вийшов з території заводу «Азовсталь» 17 травня і опинився за ґратамиу тимчасово окупованій Оленівці. Минуло 533 днів, а сестри та мати Данила досі з нетерпінням чекають на повернення свого єдиного чоловіка в родині. Захисник був двічі поранений, і мати не знає, чи надають йому медичну допомогу окупанти.
«Ну, ми тут живемо не так давно, точніше, це наша з чоловіком кварти, маму перевезли і раніше ми так сиділи в Нікополі всі разом, брат ще тоді був з нами, коли приїздив у відпустку, і отак от сиділи, їли тортик, спілкувалися, дуже не вистачає його тут з нами», – розповіла сестра військовополоненого Христина Рудь.
Христиназ посмішкою згадує дитячі бійки з братом.
«Ми билися за комп’ютер, просто билися, навіть бувало таке, що ми речі з балкону викидали. В мене на той момент вже був паспорт, було 16, а брату тоді було 11», – ділиться Христина.
2022 рік, початок повномасштабної війни. В цей час мати трьох дітейбула на заробітках у Чехії, сестрижили у Нікополі, а боєць «Азову» Данило перебував у Маріуполі. Він раз на тиждень виходив на зв’язок з рідними перші два місяці війни.
«Він мене беріг, він мені нічого абсолютно не розказував – все зі мною добре, я жив. В мене ця переписка є. Все буде добре, я вірю, що ти мене побачиш», – каже мати військовополоненого Лада Богачова.
Після новини про прорив російських військ на «Азовсталь» та загиблих українських військових, Лада не могла дати собі ради декілька днів. Набагато пізніше рідні дізналися про два поранення Данила.
«Я готова була повзти на колінах з Чехії в той Маріуполь. Щоб тільки побачити свою дитину», – сказала вона.
Пізніше мати побачила свого сина на кадрах здачі в полон. Після цього від нього був тільки один дзвінок з табру в Оленівці. Тепер родина кожного дня сподівається побачити свого Данила на кадрах обміну полоненими.
«Я зустрічалася з командиром, якого обміняли 21-го, то він з ним пересікався перед обміном в Донецькому СІЗО», – повідомила жінка.
Але ніч з 28 на 29 липня змінила усе.
«Коли сталася Оленівка, це просто перевернуло все оце, як, я не знаю, це як. Просто тебе взяли й головою об стіну вдарили, от ти весь такий стікає кров’ю і ти нічого не відчуваєш, тому що тебе настільки булить душа, що ти нічого не відчуваєш, просто фізично», – каже Христина.
Біль відчуває і молодша сестра бійця Вікторія, вона раз у раз передивляється альбом з випускного брата.
«Ось він, я його постійно переглядаю, він тут такий маленький був, потім, коли він поступив вже в академію, то він такий вже підкачався, він мені постійно так приїджав і казав – «О, бачиш, я змінився», – сказала сестра військовополоненого Вікторія Богачова.
Як і більшість сімей військовополонених, Христина з матір’ю ходить на мітинги, розповідає про героїв, які понад рік у полоні.
«З кожною акцією цікавість людей до цього втрачається настільки, що вже лишилися одні родичі і кубка небайдужих. Починалося це все масштабно, далі так, от звужувалося, звужувалося, звужувалося, і от закінчилося тим, що зараз лише родичі стоять, і, просто, що ми робимо зараз – це нагадуємо людям, що от це було в нашому житті, це все історія. Я закликаю людей допомагати нам родичам, допомагати бути голосом полонених, щоб вони бачили, що за них не забувають, що вони відчували там, що за них не забувають», – додала Христина.
Рідні вірять що одного дня побачать вільного Даню, і вже будують плани на майбутнє.
«Мені здається, я буду намагатися надолужити те, що не дала в дитинстві, буду кохати, буду його реабілітувати», – сказала Лада Богачова.
Читайте також: Сьогодні ворог гатив по Нікопольщині 5 разів: загинула одна людина і сім мешканців поранені
