Гасить пожежі, розбирає завали: рятувальник Юрій ліквідовує наслідки ворожих обстрілів у прифронтовому Нікополі
«Врятувати, запобігти, допомогти». Для рятувальника з Нікополя Юрія це не просто гасло. Щодня чоловік ліквідовує наслідки ворожих обстрілів. Про надзвичайника розповіли у Дніпропетровській ОВА.
Пожежний-рятувальник Юрій служить у ДСНС 23 роки. Зізнається, роботи завжди вистачало, а з початком повномасштабного вторгнення її додалося в рази.
«24 лютого 2022-го я був вдома. Рано-вранці забігла молодша донька. Аж захлиналась сльозами. Я спочатку нічого не міг розібрати. Дитина сказала, що почалась війна. Вона першою десь вже вичитала в інтернеті. Далі почули відлуння вибухів. Але навіть думки з міста виїжджати не було», – розповів надзвичайник.
Дуже добре Юрій пам’ятає 12 липня, коли окупанти почали інтенсивно обстрілювати місто і район. Чоловік якраз був на чергуванні, стояв на посту. Тоді вперше в житті почув залпи з «Градів». Вороги накривали снарядами через водосховище.
З тих пір агресор гатить майже кожен день, зітхає рятувальник. Дні тиші можна порахувати на пальцях. «Прилітає» і на приватні подвір’я, і по багатоповерхівкам. У місті багато розбитих будинків.
«В одному з помешкань обвалилося перекриття. Під ним опинилось подружжя літнього віку. Чоловіку і жінці за 70 років. Вони загинули під завалами. Ми по цеглині все обережно розбирали, аби витягти людей. Це найтрагічніший випадок у моїй практиці», – зазначив Юрій.
Він додав, що кожного разу мчить на виклик, і молиться. Аби тільки не було загиблих і постраждалих. Особливо дітей.
Часто, каже, замість хати залишається просто купа будівельного сміття. Доводиться гасити пожежі, розбирати зруйновані конструкції.
«Дуже шкода людей, які втратили житло. Залишились без усього, що наживали роками. З іншого боку радієш, що вони самі вцілили. Адже немає нічого ціннішого за життя. Господарі часто в паніці, інші – в ступорі. Багатьом потрібна психологічна допомога. Доводиться заспокоювати», – поділився ДСНСник.
Наголосив, найбільше зворушують діти. Особливо, коли заявляють: «дядьку, я також хочу бути рятувальником, як ви». А ще малеча просить каску поміряти або іншу амуніцію.
«Якщо є загроза для людей, виїжджаємо негайно. Траплялося, що й самі попадали під обстріли. По нам вгатили, снаряди метрів за 50 падали. Одразу лягали на землю в бур’яни», – розповів Юрій.
Попри все чоловік пишається бути рятувальником. Зізнається, найбільше мотивує ставлення людей. Із поваги вони пропускають у чергах, дякують за роботу.
Найзаповітніша мрія пожежного зараз – перемога. Коли вона настане, з кумами, сусідами, друзями планує витягти столи на вулицю, пишно накрити і святкувати.
Читайте також: Троє мешканців Дніпропетровщини підозрюються у колабораціонізмі
