Евакуація з прифронтових селищ Дніпропетровщини: як працює транзитний центр у Волоському
Втратив дім, документи і господарство. Історія Миколи Сергієнка з Дніпропетровщини — приклад мужності українців, які переживають війну. Після обстрілів у Великомихайлівці чоловік залишився без житла та майна, нині ж мешкає у транзитному центрі для переселенців у Волоському. Там чекає на возз’єднання з родиною, яка врятувалася напередодні атаки. Як виживають ті, кого війна змусила почати життя з нуля.
«Хату розбомбили, документів немає. Відновлюю документи, оце вже 3 дні я тут. Чекаю сім’ю…»
Зі сльозами на очах Микола Іванович розповідає свою історію життя. Він виїхав із Великомихайлівки Дніпропетровської області, де наприкінці липня внаслідок масованих обстрілів окупанти зруйнували його будинок. Там 17 років прожив із великою родиною, яка, на щастя, встигла виїхати до Покровського напередодні трагедії. А чоловік залишився доглядати господарство – 15 качок і з сотню курей.
«На городі я був. Ото й спасло мене. Ото тікав, ось ще шрами, на голові. Осколками як розбомбило в нас центр, магазин, ото осколки летіли. Я рядом живу там. І ото воно як дало, так і пішло все. Коза погибла, вибуховою хвилею», – розповідає переселенець з Великомихайлівки Микола Сергієнко.
Після того Микола Іванович зібрав речі, які вцілили після атаки, відвіз птицю до дружини у Покровське. Чоловік каже – має надію повернутись, аби докопати картоплю.
«Нема вже нічого. Ото осталася тільки картопля. І то недокопана. Трохи викопали. Ну, на сім’ю саджали. Та, може, ще викопаєм. До листопада», – не втрачає надії Микола Сергієнко.
Вже третій день чоловік у транзитному центрі для переселенців у селищі Волоське. Тут чекає на відновлення документів. Сюди ж з години на годину мають приїхати дружина, дві доньки та онучка.
«Добре тут ставляться, не треба було чекати, я тільки сказав коменданту, так і так, щось в мене голова, безсонниця, він одразу мене до лікаря, самі знайшли дівчатка і повели. Ставляться добре тут. Кормлять добре, 3 рази в день».
Тільки-но дістає свої речі з евакуаційної автівки Алла Анатоліївна. До центру приїхала із сином та 8-річним онуком із Покровського Синельниківського району.
«Дрон летів через нашу хату. Це взагалі, ви знаєте, тільки ви пойміть мене правильно, це страх страшний, я даже своїх ніг не відчувала. Землі не відчувала, шо там.
У мене в місті залишилася хата і те, що нажила.
З собою взяли теплий одяг, щоб переодягнутися і все. А ще книжки, учьобу і все», – переселенка з Покровського Алла Яковенко.
Куди рухатись далі пані Алла ще не вирішила. Однак, розглядає варіант поїхати до невістки, яка мешкає у Дніпрі. А поки встигла оформитись у центрі і отримати першу гуманітарну допомогу. Тут люди, евакуйовані з прифронтових сіл, можуть перебувати до 3х днів. Тим часом отримати юридичні, психологічні, медичні та послуги з відновлення документів.
«За місяць нашої роботи ми прийняли вже 1950 людей. В основному до нас приїжджають – це Дніпропетровська область Синельниківський район. Також іноді заїжджають з Донецької області, були навіть випадки з Харківської області», – комендант транзитного центру Вадим Касьянов.
Часто евакуйовані сюди приїжджають із домашніми улюбленцями, для них на території створені спеціальні вольєри. Окрім послуг у центрі, фахівці допомагають із вибором подальшого місця проживання.
«Підшукуємо якесь житло по інших областях або в Дніпропетровській області. І по факту, коли люди туди вже доїхали, ми намагаємося відслідковувати їхню долю, як вони облаштувались, як в них справи. Ми даємо контактні дані наші, щоб в будь-якому разі вони могли подзвонити і повідомити про те, що щось так, щось не так», – Вадим Касьянов.
Організувати та скоординувати всю цю роботу допомагають місцева влада та гуманітарні місії – національні та міжнародні. Для багатьох українців цей прихисток стане першим місцем, де вони знову відчують безпеку й турботу.
Читайте також: Атака БпЛА на центр Дніпра: кількість поранених зросла до 20 людей
