Відчайдушні волонтерки
Минулого тижня в мережах знову заволала вата, отримавши чергову концентровану дозу кремлівської маячні. Якісь українські диверсанти. Начебто намагалися зірвати курортний сезон у Криму. Втім, через цю провокацію загострилася обстановка на фронті. Де, до речі, бійцям, як і два роки тому, потрібна допомога волонтерів.
Дівчата з «Сили Дніпра» допомагають армії з самого початку війни. Кажуть, за весь цей час на Донбасі були сотні разів, але враження від першої поїздки пам’ятають як сьогодні.
«Ну ти ніби мізками розумієш, що ти на війні, а всередині цього відчуття немає. Тобі просто здається, що це якась комп’ютерна гра. І коли ти бачиш як привозять поранених хлопців, трьохсотих, лише тоді приходить усвідомлення того наскільки це все серйозно і настільки це все по-справжньому», – говорить волонтер Анна Павлова.
І не зважаючи на те, що щонайменше двічі на місяць бувають на фронті – їх відчуття з того часу змінилися мало:
«До війни звикнути неможливо. Можна звикнути до стану небезпеки, знову ж таки відносно звикнути. Важко морально. Починаєш сходити з розуму», – додає говорить волонтер Анна Павлова.
Аби цього не сталося як волонтери так і наші військові постійно жартують. Дівчата кажуть – гумор в армії – це все. В останню поїздку до Донецької області аби повеселитися вони «допомогли» атошнику, який хотів постригтися.
«Він трохи заріс, скоро мав йти у відпустку і вирішив привести себе до ладу. Дав нам машинку і ми вистригли йому на голові все, що нам хотілося. Запропонували йому так трішки повоювати, він сказав: «так, добре» – і сам все доголив», – сміється Анна.
Веселих історій було чимало – каже Юля, теж волонтер. Здебільшого вони пов’язані з дорогою.
«Так, кожна поїздка була веселою: ми або маршрути плутали або заїжджали незрозуміло куди і не знали на своїй території знаходимося чи не на своїй. Інтернету там немає, а з ним і світла. Були якісь магазини, але ми боялися зайти туди спитати, бо не знали вони за нас чи проти нас, і чи не здадуть кудись», – пригадує волонтер Юлія Дмитрова.
Зазвичай військові намагаються якось більше проявити турботи і захистити якось дівчат. Та один комбат вже настільки звик, що ті до них катаються, що вже сміливо без супроводу відправляв їх тими ж дорогами, що і звичайних військових.
«І зі спокійною душею так каже: «ну ми зараз заїжджаємо до кукурудзяного поля, нас тут вчора обстріляли, тому раптом що ви відкривайте двері і лягайте в поле, і одягніть бронежилети. І поїхав. Ми одразу ж одягли бронежилети, не пристібалися, але слава богу все закінчилося нормально – в цей день в кукурудзі нікого не було», – говорить Юлія.
Під час таких поїздок волонтерки неабияк вивчили Донецьку область.
«Я її знаю набагато краще, ніж співробітники генштабу. Якось так. Іноді його працівники навіть не знають де у нас стоять бійці і чи потрібна їм допомога», – додає волонтер.
Дівчата кажуть, через таке недбальство зі сторони влади та важку емоційну напругу все ж неодноразово задумувалися про те, щоб припинити волонтерити.
«Як би ти не хотів підпускати до себе когось близько все одно в тебе там з’являться друзі, на сьогодні дуже близькі. І ти розумієш, що заради декількох людей ти готовий на все»,– ділиться Анна.
Тож продовжують робити свою справу якісну. І Хоч і є позитивні зміни за останні роки зі сторони міноборони : у хлопців і яка-не-яка форма з’явилася, і їжею наче забезпечують, проте їм досі не вистачає таких важливих речей як тепловізори наприклад та інша військова оптика і техніка. Тож аби якщо боїтеся шахраїв – надсилайте гроші на потреби армії сюди – 5168 7420 6156 3478 Павлова Анна. Ці дівчата точно доставлять їх за призначенням.
