4 доби чекав на евакуацію: історія 50-річного військового ЗСУ
Ще кілька місяців тому 50-річний Павло не міг самостійно пересуватися. Сьогодні ж він щодня тренується і робить перші кроки на мініпротезах. У 2025 році, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, чоловік підірвався на міні. Через щільні обстріли та заміновану територію дістатися до нього було надто небезпечно, тому евакуювати військового змогли лише на четверту добу.
«Було вже сутеніло. Наступив і підірвався на міні. У мене розірвані барабанні перетинки, були легкі осколкові поранення. Більше 72 годин, фактично чотири доби, мене не могли евакуювати. Територія була сильно замінована. Машина, яка виїхала, теж підірвалася, а наступного дня до мене також не змогли дістатися», – розповів військовослужбовець Павло, який проходить реабілітацію.
Унаслідок тяжкого поранення чоловікові ампутували обидві ноги. Після чотирьох складних операцій і тривалого лікування він проходить відновлення в реабілітаційному центрі Дніпра, де вчиться користуватися протезами.
Наполегливість, яка сьогодні допомагає Павлу відновлюватися, загартувалася ще задовго до війни. У вісім років він почав займатися вільною боротьбою, став майстром спорту, а згодом працював тренером.
«Я все життя у спорті. Навчався у Броварській школі-інтернаті спортивного профілю, потім переїхав до Донецька. У 18 років виконав норматив майстра спорту. Пізніше створив сім’ю, завершив спортивну кар’єру і працював тренером», – каже Павло.
Саме спортивне минуле допомагає йому під час реабілітації. Він не боїться фізичних навантажень, швидко освоює нові вправи й лише за два місяці досяг значного прогресу.
«За цей період пацієнт дуже швидко адаптувався. Такої швидкості відновлення я ще не бачив. Протези він отримав лише два тижні тому. Уже в перший день став на них і пройшовся у брусах, а наступного ми вже пробували ходити без підтримки. Для пацієнта з двосторонньою ампутацією це надзвичайно швидкий результат», – зазначив фізичний терапевт Любомир.
Попереду у Павла – тривала реабілітація, встановлення анатомічних стоп і колінних механізмів. Наразі він щодня робить маленькі, але важливі кроки, набуває впевненості та наближається до своєї головної мрії — вільно пересуватися на протезах і повернутися до активного життя.
«Хочу ходити, як звичайні люди, щоб це мене не обмежувало. Звісно, бувають різні думки, але я беру себе в руки, виходжу до людей і показую своїм прикладом, що життя триває. Так, у мене немає ніг, але треба жити далі, ставити нові цілі, досягати нових результатів. Усе буде добре», – сказав Павло.
Читайте також: Запис до лікаря за хвилину та без черг: дніпряни все частіше користуються застосунком «єДніпро»
