«Військовому з ПТСР потрібні сон, їжа, спокій і психолог!» — Марина, 31 бригада НГУ
Як поводитись з бійцем, який зазнав поранення на війні? Кому потрібен психіатр, а кому достатньо підтримки рідних та арттерапії? Чому не варто допитувати військового про те, що з ним трапилось на бойових? Про це та багато іншого розповіла Марина, офіцер відділення психологічного забезпечення 31 бригади НГУ імені Олександра Радієвського.
Військова психологиня 31-ї бригади Національної гвардії України Марина розповіла про роботу з пораненими бійцями, підтримку родин і те, чому жалість може лише нашкодити.
За її словами, головне у роботі з військовими — не жаліти, а підтримувати. «Жалість убиває, а підтримка — підтримує», — наголошує вона. До поранених потрібно ставитися як до людей, а не як до травм чи протезів. Перш за все — довіра. Якщо військовий довіряє, він відкривається.
Марина зазначає, що ПТСР розвивається не у всіх. За статистикою, це 10–20% військових, які були на війні. Частіше виникає гостра реакція на стрес, і якщо поруч психолог, симптоми можуть зменшитися за один-два тижні. У випадках, коли боєць не спить, проявляє агресію або стан не покращується, його потрібно скерувати до психіатра.
«Йому треба сон, їжа, спокій і психолог», — підкреслює вона. Без сну й стабілізації стану розмови про дихальні практики не допоможуть.
Психологиня використовує арттерапію, когнітивно-поведінкову терапію, проводить декомпресію після бойових ротацій — каністерапію, іпотерапію, музикотерапію. Вона наголошує: важливо пояснювати військовим, для чого виконуються ті чи інші вправи.
Окрема увага — родинам. Дітям потрібно пояснювати, що агресія батька — не їхня провина. Рідним варто не причитати й не співчувати надмірно, а залучати військового до звичних справ і щиро запитувати, чим можна допомогти.
Марина підкреслює: психолог — це помічник. Якщо тривога заважає жити, працювати чи будувати стосунки, потрібно звертатися по допомогу й не боятися цього.
Читайте також: Комунальниці забезпечують Дніпро світлом, водою і теплом в умовах війни!
