Микола Осиченко, президент Маріупольського телебачення, волонтер, громадський діяч розповів, як розгорталися події в Маріуполі на початку війни

Найстрашніше при початку війни була ситуація в Маріуполі. Люди не мали змоги виїхати звідти. Вони стали заручниками. Багато днів без їжі, води, світла. Микола Осиченко, президент Маріупольського телебачення, волонтер, громадський діяч розповів, як розгорталися події: «Я вважаю, якщо б знали заздалегідь, то може вдалося б врятувати місто. Якщо б вдалося врятувати місто, вдалося б врятувати десятки тисяч загиблих. Але це не лише питання знали ми чи не знали про початок повномасштабної війни. Давайте скажем честно: до 24 числа усі в новинах читали, слухали, що щось має бути точно. Але ніхто не хотів цьому вірити. Я залишався в Маріуполі і після початку, я до кінця не вірив, що може бути настільки жорстко, настільки дико все. Я скажу, на свій сором, я намагався заспокоювати людей, щоб вони не піддавалися паніці. Я намагався донести, що зараз як ніколи важливо допомагати один одному. І коли бомбили селищі під Маріуполем — Сартане, біженців розселили в місті — всі до останнього думали, що центр бомбити не будуть. І ось я закликав везти цим біженцям їжу, речі, бо люди не мали нічого. Потім ми стали такими ж біженцями. У людей більше питань не до центральної влади, а до місцевої. Тому що не було закликів до евакуації, не було підготовлених сховищ у місті, окрім сховищ металургійних комбінатів. Тобто найкращі укриття — це були комбінат Ілліча та Азовсталь. Тобто це були укриття, які вісім років готувалися, що в них житимуть люди. Зрозуміло, що бізнес хотів убезпечити своїх співробітників, але убезпечили багато тисяч мешканців нашого міста. І жодна людина не загинула, перебуваючи в укритті. Зрозуміло, ніхто не чекав на напад із заходу. Це було тяжко для захисників нашого міста. Але якби світова спільнота знайшла сили і на початку березня закрила небо над нашою країною, нічого б не було. Ми бачимо, що до цього дня небо не закрите. Тобто звинувачувати центральну владу, що ми чогось не зробили, при цьому сором’язливо заплющувати очі на те, що світова спільнота не хоче відкрито вступати в конфронтацію з росією – їм набагато зручніше мати війну тут. Це дуже погано, лицемірно та цинічно. Якби закрили небо, то понад сто тисяч загиблих у Маріуполі було б живі. Чому сто тисяч? Тому що за даними Іллічівського моргу, станом на кілька днів тому було задокументовано загиблих у Маріуполі 87 тисяч. Є ще база даних щодо непізнаних. Невідомі тіла мирних жителів перекопують у братських могилах. Станом на сьогодні таких людей було 26 тисяч 750 осіб. База даних щодо цих людей знаходиться у Новоазовській прокуратурі. А може бути ще, бо крім Іллічівського моргу є ще інші. Ми отримуємо жахливі цифри, але ж це не все. Ексгумація тіл до могилки у дворах – вона ж ще не закінчилася. Ексгумація тіл під завалами будівель ще не закінчилась. Багато людей, від яких не залишилося нічого. Цифри Маріуполя жахливі. Мінімізувати жертви можна було на кожному етапі, починаючи від місцевої влади, продовжуючи центральною і найважливішою – це ось ця світова спільнота, яка постійно висловлює занепокоєння. Але це занепокоєння вже не допоможе ні загиблим, ні їхнім родичам».