Прощавай, тітонька Хуаніта!
Не треба хрестись, палити мене на вогнищі чи призивати повернутись до християнства. У цьому дописі я просто хотіла розповісти про традиції похорону в Іспанії. Фотографуватись в крематорії чи у труні якось не захотілось (дійсно чому це?), тому я підійшла до завдання креативніше. Я не маю наміру піднімати глибокі філософські питання та розмірковувати тут про те: «Що таке життя та смерть? Чи існує потойбічний світ, пекло чи рай? Що первинно, що вторинно: буття або матерія?». Я хочу розповісти, як іспанці прощаються із тими, хто зустрів пані Муєрте. До речі, у системі Таро карта Смерті не є чимось страшним, вона навіть має більш позитивні віщувальні тлумачення. Це більше про трансформацію, про полегшення, про природне завершення існуючої ситуації та початок чогось нового. Але сьогодні не про Таро.
Аби інформація була зрозуміліша, пропоную уявити таку собі тітоньку Хуаніту, смугленьку бабусеньку, яка за життя готувала смачну паелью та похропувала під час сієсти під пісні Хуана Іглесіаса. Сьогодні ми її й похоронимо. Не переймайтесь дуже – вона була muy feliz, дожила до 100 років і померла від старості. Отже, що відбувається спочатку. ЇЇ близькі в першу чергу подзвонять до страхової компанії. В Іспанії практично всі літні люди мають страховку на випадок смерті. Похорон в Іспанії, в залежності від регіону, коштуватиме від 2000 до 3500 євро (і це я про досить скромненьку церемонію кажу). Ще заздалегідь та сама тітонька Хуаніта мала б домовитись про те, як саме вона хоче буде похованою: то буде кремація чи поховання, чи буде відспівування, якою буде труна або урна для праху та які квіти переважніше купляти у день поховань.
Я розповім Вам і про кремацію і про «класичне» поховання (яке, до речі, не є класичним з нашої точки зору). За даними Національної федерації похоронних послуг (важко уявити, але така федерація і справді існує), минулого року кремацію як спосіб переходу в інший світ обрали майже 37% жителів Іспанії. За кількістю крематоріїв, до речі їх – 364, Іспанія займає перше місце в Європі, проте, незважаючи на популярність цього виду відходу у небуття, за цим показником країна продовжує залишатися в числі аутсайдерів. Але і в землю закопуватись не дуже хочуть, але про це пізніше.
Уявімо собі, що тітонька Хуаніта побажала, щоб її дорогоцінний прах розвіяли у смарагдовому Середземному морі. Але до того, ще мають пройти певні формальності. В Іспанії на цвинтарі є такі одноповерхові будиночки із різними кімнатами – приміщеннями для церемонії прощання з померлим. Одразу на вході Ви бачите екран (щось типу того, який є у сучасних ЦНАПах), на ньому розклад церемоній прощання, інформація про нашу Хуаніту, номер кімнати, де проходитиме церемонія. У самій кімнаті є віконце, за ним труна із нашою іспанською тітонькою. Власне кажучи, за вікном і є морг. Якщо Вам є що сказати тітоньці і Ви бажаєте це зробити не з трибуни, а приватно, Ви йдете по коридору, заходите до холодильної кімнати, у цей час ширма закриває вікно до залу і у Вас є кілька хвилин аудієнції із тітонькою, можете сказати їй яка вона була класна і як Вам її не вистачатиме. Все це дійство триває близько двох годин і потім, власне – кремація. Вона проходить вже у іншому приміщенні – це така велика зала з рядами сидінь. Є трибуна, за нею великий екран, на якому фото усміхненої Хуаніти. Під екраном стоїть труна. Всі, хто бажає може вийти і сказати пару слів (чесно кажучи, таких більше, ніж тих, хто робить це приватно у холодильній кімнаті). Коли всі розповіли свої історії про тітоньку Хуаніту, працівник моргу натискає на чарівну кнопочку і труна їде по стрічці (як валіза в аеропорту) на кремацію. Тоді на екрані з’являється … полум’я (як символічно). Через три години можна забрати прах, попередньо обравши якусь модну урну. Вони бувають різні: за формою, за кольором та навіть із різного матеріалу. Взагалі, то залежить від того, що саме з прахом тітоньки Хуаніти ми будемо робити. Якщо залишимо у себе вдома (я б не хотіла), то можна обрати урну із дерева, кераміки, металу та каменю. Якщо ми збираємось все ж придати її землі – тоді підійде біоурна, яка за місць повністю розкладається у землі. Якщо ж ми зробимо, як заповіла сама Хуаніта, то нам підійде урна із морської солі. На ній і зупинимось.
І ось, власне, про тих, хто хотів би полетіти на хмаринки не за допомогою кремації. Так ось. Кладовища в Іспанії дуже гарні, частина людей похованні у землі (дуже невелика частина), інші– у склепах, більшість все ж – в нішах. Ніші – це такі невеликі камери, куди можна поховати до 6 осіб у трунах та ще більше в урнах. Сьогодні це найпрактичніший і найпопулярніший метод поховання. Тіло повністю запихають в отвір у цегляній або бетонній стіні і закладають його такою самою цеглою або бетоном. Ніші зазвичай не купуються, а беруться в оренду у місцевої управи, якій і належить цвинтар. Якщо орендна плата не вноситься своєчасно, то труна з останками витягується з ніші робітниками кладовища і ховається на спільному цвинтарі, а ніша чекає на наступного мешканця, чиї родичі все ж спроможні сплатити таку дивну «комуналку».
Після церемонії кремації та поховання у ніші – всі йдуть…додому (окрім Хуаніти, звісно). Ніяких ресторанів із пиріжками та цукерками у пакетиках, ніяких тостів не чокаясь. У траурному одязі тут також ходять лише на церемонію, далі перевдягайся у повсякденний одяг і все. Квітів на церемонію несуть багато, як і у нас, до речі, також із темною стрічкою. І це трохи збентежує. Сьогодні по всьому світу, не тільки в Іспанії, мертві люди отримують більше квітів ніж живі, тому що у сучасної людини відчуття розкаяння, на жаль, сильніше за відчуття вдячності.
Не знаю, навіщо я цю інформацію для Вас написала, чи потрібна вона Вам взагалі, чи вдалось мені передати життя іспанця доступними словами (у даному випадку, кінець життя), проте, давайте, чисто для тітоньки Хуаніти – прочитаємо та лайкнемо допис. Наступного разу напишу щось позитивніше – обіцяю.
