Навчалися в одній школі, а під час повномасштабної війни стали на захист України від російських окупантів. Мужньо боролися за свободу та незалежність Батьківщини, але обидва загинули у віці 37 років. Тепер імена Героїв, які віддали життя за свої домівки, родини та країну, назавжди закарбовані на фасаді рідної гімназії.
Кожна згадка про сина дається їй крізь сльози. Мати Дмитра Ільєнка не приховує, як сильно сумує за ним. Каже, він був надзвичайно світлою людиною – життєрадісним, добрим і щирим.
«Він був, він є і буде! Він займався спортом, був дуже спортивним хлопцем. Ходив у клуби, займався зі штангою. Був дуже енергійним», – каже мати полеглого Героя Лілія Ільєнко.
У червні 2022 року Дмитро добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив командиром мінометного розрахунку. За три роки у війську отримав кілька контузій, однак не полишив службу та побратимів.
«Вони втрьох пішли на війну, двоє з них пішли – не витримали хлопці. А він так і залишився там. Йому казали, що через контузії його могли списати, але він відповів: «Хоча б хлопцям допоможу востаннє – вивезу побратимів». Однак зробити цього він так і не зміг», – розповів батько полеглого Героя Анатолій Ільєнко.
Це сталося у вересні минулого року. Тоді під час відпустки воїн вирушив евакуювати поранених побратимів. Дорогою автомобіль, у якому перебували бійці, атакував російський безпілотник. Захисник загинув, так і не діставшись до позицій.
«Так обірвалося його життя. Обірвали його на машині. Він навіть не зміг доїхати, щоб виконати завдання. Усі четверо загинули в автомобілі. Велике вам дякую, що шануєте пам’ять нашого сина», – каже Лілія Ільєнко.
Ім’я ще одного випускника гімназії та захисника України – Ігоря Полтавця – відтепер також увічнене на меморіальній дошці. Він служив у складі 23-ї окремої механізованої бригади. Попри поранення, продовжував виконувати військовий обов’язок. У січні 2024 року захисник дістав травми, несумісні з життям.
«Хлопці гарні, чуйні, доброзичливі, відверті. Навчалися відповідно до своїх можливостей, не були відмінниками, але мали добре серце. Золоті руки, так би мовити, завжди були готові допомогти в усіх трудових справах школи», – зазначила викладачка полеглих Героїв Майя Іщенко.
«Важливо не просто пам’ятати та вшановувати кожного із загиблих Героїв на ім’я, як це роблять у місті Дніпрі. Важливо, щоб нове покоління дніпрян і дніпрянок, які навчаються в цій гімназії, розуміло й усвідомлювало, кому воно завдячує можливістю навчатися, здійснювати свої мрії, жити та розвиватися на нашій предківській землі», – наголосив заступник міського голови Андрій Денисенко.
Читайте також: «Справа затягується»: чи притягнуть хлопця до відповідальності та чи дочекається жінка компенсації