На фасаді 141 гімназії встановили меморіальні дошки одразу 4 полеглим добровольцям. Кожен з воїнів навчався у цій школі. Чоловіки загинули в боях за Україну на Донеччині.
На фасаді гімназії №141 відкривають одразу чотири меморіальні дошки. Четверо полеглих захисників у різний час навчалися тут. А з початком великої війни кожен із них став до війська добровольцем.
Антону Дею назавжди 27. У нього залишилися дружина та маленький син. Саме їх він і пішов захищати на фронт. Бойовий шлях воїна — це гарячі точки Донеччини. Він був командиром гранатометників.
«Спочатку вторгнення він ходив у воєнкомат, просився, щоб його записали до лав ЗСУ. Йому сказали: “чекай”. І коли двадцять першого червня йому виповнилося 24 роки, наступного дня йому принесли повістку додому — і він, не вагаючись, пішов у воєнкомат», — мати полеглого героя Ольга Дей.
У війську, згадує мама бійця, Антона дуже поважали побратими — за впертість, новаторство у військовій справі, та головне — що він беріг своїх солдатів.
«Побратими за нього стояли завжди, він їм був як батько. Вони завжди крутилися біля нього: він піде, він скаже, він доб’ється. Багато вони допомагали, як то кажуть, хлопцям-піхотинцям, яких вони захищали, щоб їм було якось легше — нищили ворога», — мати полеглого героя Ольга Дей.
За першої можливості Антон завжди писав рідним. На післявоєнний час у нього було чимало планів, про які він розповідав батькам: купити нове авто, просторіше житло для дружини і сина. Життя героя обірвав ворожий дрон.
«Ми йому завжди казали: “Постав хоча б плюсик, нам більше нічого не треба. Коли ти ставиш нам у телефон, і ми бачимо, що це плюсик, — ми живемо далі”. Ми цим жили два з половиною роки. Він воював, захищав, і ці два з половиною роки ми, можна так сказати, проживали душею разом із ним у тих бліндажах. Він казав: “Якщо не я, то хто? Якщо не мої побратими, то хто буде захищати нашу землю? Кожна піщинка каже: це наша земля, яку ми будемо захищати”», — мати полеглого героя Ольга Дей.
Поряд з портретом Антона Дея — фото ще трьох українських героїв: Руслана Ніксдорфа, Ігоря Лопатенка та Сергія Сирка. Кожен із них — доброволець, який віддав за незалежність України найцінніше — своє життя.
«Місто Дніпро і громада Дніпра роблять усе для того, щоб пам’ятати кожного захисника і захисницю України, які віддали свої життя, поіменно. На цьому заході були присутні діти, учні цієї гімназії — заради яких, заради їхнього майбутнього воювали й загинули ці прекрасні і мужні воїни», — заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.
Для збереження пам’яті про полеглих воїнів у Новокодацькому районі вже встановили 12 меморіальних дошок. Невдовзі з’явиться ще чотири.
Читайте також: 2 дні виходили з оточення з пораненими побратимами на плечах
