Війна згуртувала українців. Дніпро став яскравим тому прикладом. У територіальному центрі міста приймають переселенців. Там вони знайшли другу родину.
«Ой у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася».
Співом і доброю справою колектив та підопічні територіального центру Дніпра підтримують Україну. З початку війни тут розгорнули прихисток для переселенців. А реабілітують їх – творчістю.
Олена Ананченко, підопічна центру: «Мы делаем всевозможные концерты, на которые мы приглашаем пожилых людей и беженцев, и переселенцев, которые есть в этом центре. Потому что нам хочется внести людям какую-то доброту. Какую-то теплоту. Подарить им теплые минуты, чтобы они, наверное, забылись».
Гості центру мають можливість займатися нейрогімнастикою, музикою або робити щось своїми руками. Так переселенці поєднують приємне з корисним.
Катерина, переселенка: «Распускаю ниточки, чтобы связать носочки для теробороны и ЗСУ Украины. Условия здесь хорошие, приняли”.
Залюбки надали прихисток й пухнастим переселенцям – котам з гарячих точок.
Ірина, переселенка: «Ну, это у нас самый главный, самый старший – Тузик. Это его подруга, которая скоро мамой станет. Пришлось везти всех. Это их сын балованный. Видите, любознательный. Трое котов, оставить нельзя. Пришлось нашей семьей большой ехать. Очень хорошо приняли, когда узнали, что мы с животными. Благодарили, что мы их не оставили. Каждый вечер кто-то приходит, тискает.
Тузик у нас вообще как индикатор. Даже когда мы дома еще были. Если он зарычал и спрятался под кровать – значит через две минуты будет сирена и то ли прилет, то ли что-то там».
Знайшли спільну мову працівники центру й з дітьми. Кажуть, секрет простий. А відгук дітей можна побачити у малюнках.
Лариса Кутала, психологиня центру: “С детьми – в первую очередь. Просто их нужно любить, чувствовать, как обычных, как своих детей. Мы решили еще нарисовать, поскольку у нас тут представлен Лисичанк, Днепр, Покровск. Вышло, что “єдині, разом”.
Мілана, переселенка: «Где-то тут месяц. Все нравится. Как дома. Рисуем, пазлы складываем, на улицу ходим, в бадминтон играем».
Сюди також евакуювалося управління соціального захисту населення Покровська. У центрі їм надали приміщення для роботи, аби жителі Покровська вчасно отримували виплати.
Для комфортного перебування переселенців з гарячих точок облаштували кімнати.
Директорка: «Це в нас кімната для приготування їжі. Тут кожна людина може приготувати собі вечерю або сніданок. Також волонтерський центр надав нам у користування такі чудові мультиварки, електрочайники. Також власними силами наші подопічні та працівники центру зібрали необхідний посуд».
Так і дніпряни, і жителі Донеччини знайшли другу сім’ю. Кажуть, спілкуватимуться й після війни.
Олена, переселенка: «Мы с ними уже со всеми перезнакомились. Знаем как их зовут, какие у них дети, какие проблемы в семье. Что у нас, что в Покровске, что в Днепре. Мы уже набрали контактов друг с другом. Мы будем обзванивать, перезваниваться друг с другом, конечно».
