Крок за кроком Олександр знову вчиться ставати на праву ногу. Поки пересувається на двох милицях та в ортезі, а кожне тренування – працює над рухливістю коліна, силою та витривалістю.
«Для мене зараз великий дискомфорт, що в мене не згинається коліно. Навіть сісти в машину викликає дискомфорт», – розповів Олександр, ветеран війни, який відновлюється після поранення.
Олександру 45 років. До повномасштабної війни працював на виробництві металоконструкцій. А в квітні 2022-го його мобілізували. Потрапив у штурмовий підрозділ і вже за пару днів виконував бойове завдання.
«Вранці я прокидаюся від того, що за нашою посадкою насипає «Град». Я такий підриваюся, не можу зрозуміти, що відбувається, не знаю, що робити. Подивився по сторонах, всі останні хлопці як відпочивали, так і відпочивають. Я ще подумав: раз вони вже тут давно, якщо вони не метушаться, ніде нічого, значить, все добре», – каже він.
Так боєць згадує свою першу ніч на позиції. За декілька тижнів підрозділ розформували, чоловік потрапив до ППО, а далі знову до піхоти на Донецький напрямок:
«Там ми пробули на позиції майже місяць. Було різне. Останнє – нас ворог траванув газом у бліндажі. Із 8 чоловік 4 чоловіки знепритомніли. І якби знепритомніли всі, то я не знаю, що з нами було. Або розстріляли б у бліндажі прямо, або потрапили в полон. Так як не всі знепритомніли, напад був відбитий».
Понад 3 роки служби минали без тяжких поранень. Військовий перевівся у підрозділ безпілотних систем, став водієм. В один із липневих днів 2025 року Олександр разом із побратимом мав доставити на позицію дрон, який був необхідний бійцям для роботи. Пікап помітив російський розвідувальний БПЛА. І невдовзі почався мінометний обстріл:
«Я почув, що вихід, але я спочатку не зрозумів, куди. Я думав, може, це обстрілюють позиції наших літунів. Але коли міна впала трохи далі від нас, я зрозумів, що це по нас уже. І в нас уже не було часу сідати на машину, розвертатися там».
Військові залишили автівку і рушили посадкою. Після кожного виходу міни падали неподалік. Та один із вибухів стався зовсім поруч. Ударною хвилею Олександру тяжко травмувало праву ногу, а побратим отримав опіки очей і майже нічого не бачив:
«Прихід міни. Я одразу відчув в нозі – я навіть не знаю, як описати це відчуття. Таке печіння, гаряче, негаряче. І я одразу подумав: Серьога, а я ще Серьогі крикну. Кажу: «Серьога, в мене, мабуть, немає ноги». Повертаю голову, а я впав на живіт, повертаю голову, нога при мені, але я ні пальців не відчував, я нижче стегна нічого не відчував».
Допомагати довелося одне одному. Олександр мав відкритий перелом, Сергій – проблеми із зором. Удвох вони наклали на поранену ногу турнікет:
«Він каже: «Саня, я нічого не бачу». Кажу: «Серега, давай так. Я зараз твої руки, я буду тобі допомагати». Бо в нього, я не пам’ятаю, що він казав, що однією рукою може. Кажу: «Ти однією рукою, я іншою, своєю». Так ми наклали мені турнікет».
Дістатися до них побратими змогли лише приблизно через чотири години. Від моменту поранення до стабілізаційного пункту минуло близько шести годин. Увесь цей час Олександр залишався при свідомості. А от наступний спогад – уже Дніпро. Тут він прокинувся після операції:
«Мене вже ампутували до того, що треба ампутувати. Але якби не завідувач цього реанімаційного відділення, то, може, мені і ампутували. Але він сказав: «Там є шанс спасти ногу».
Ногу вдалося зберегти. Та через відкритий перелом до кістки потрапила інфекція. Після лікування у Дніпрі та на Львівщині ветерана евакуювали до Німеччини, де протягом 8 місяців він проходив терапію антибіотиками. Праву ногу довелося вкоротити на 8 сантиметрів, у стегно встановили металоконструкцію. Зараз чоловік у реабілітаційному центрі Дніпра, відновлює рухливість кінцівки.
«На сьогодні ми в основному виконуємо ізометричні, ексцентричні вправи, а також на контроль у суглобах. Що це значить? В основному ми хочемо на даний момент збільшити толерантність знову ж таки до фізичних навантажень, трішки відпрацювати над силою в кінцівках і збільшити обсяг рухів у колінному суглобі, бо, на жаль, внаслідок оперативних втручань і поранення у нас є контрактура в колінному суглобі, і вона обмежує, в принципі, рух у самому ж суглобі цьому», – розповів фізичний терапевт Данило.
Сам Олександр вже відчуває перші зміни у звичайних речах.
«Якщо я до цього ходив, ну, на милицях ходив, ну, так, у мене коліно боліло. Особливо, якщо ти довго ходиш. То зараз я ходжу, і в мене ще коліно не болить», – каже Олександр.
«На сьогодні основним результатом для нас буде, напевно, переміщення задньою тростиною. Але це треба дивитися в динаміці. Ціль може змінюватися в залежності від самопочуття Олександра», – зазначив Данило.
Що робитиме після реабілітації, поки не вирішив. До попередньої роботи слюсарем на металоконструкціях через травму повернутися вже не зможе. Після років служби зараз для нього важливе інше – знову бути поруч із дружиною, яку під час війни бачив лише кілька разів на рік.
Читайте також: Переселенець відкрив та розвиває стрітфуду Дніпрі: історія Віктора з Донеччини