Пройтися рідною вулицею, перевірити, чи вцілів будинок, обійняти знайомих, яких давно не бачили. Дводенна тиша, що настала завдяки тимчасовому припиненню вогню, дала містянам можливість зробити те, що через постійні обстріли вже давно стало неможливим. Нашій знімальній групі вдалося зафільмувати Херсон саме в цей унікальний момент, а також поспілкуватися з місцевими жителями правобережжя. Щойно гуманітарна місія в Олешках завершилася, росіяни знову продовжили атакувати цивільних.
«Херсон. На іншому березі — російські окупанти, які щодня тероризують місто. 31 жовтня тут тихо. Люди гуляють вулицями, займаються звичними справами та намагаються жити звичайним життям. Завтра, 1 листопада, тут завершується режим припинення вогню. росіяни, напевно, продовжуватимуть цілеспрямовані атаки на місто. А зараз люди гуляють. Дехто приїхав з іншого міста, аби просто пройтися рідними вулицями, бо через війну вони вимушені були виїхати», — розповіла журналістка Орина Гягяєва.
Дводенна тиша в місті пов’язана з домовленістю України та росії про тимчасове припинення вогню для проведення гуманітарної місії та евакуації людей з окупованих Олешок.
За даними Deutsche Welle, евакуювали майже 800 людей. Водночас омбудсмен Дмитро Лубінець наголосив, що Україна та росія не розголошують точну кількість евакуйованих.
За інформацією журналіста Олега Батуріна, до окупованого Генічеська доправили тіла 47 загиблих цивільних з Олешок. Частина з них майже пів року перебувала в підвалі місцевої лікарні.
Поки на тимчасово окупованому лівобережжі тривала евакуація, ми приїхали на підконтрольну Україні територію Херсонщини, аби показати, як живуть люди по інший бік Дніпра в рідкісні години тиші.
«Ми востаннє були у грудні, перекрили воду. А потім почалося це жахіття. Відтоді я вже не приїжджала», — розповіла жителька Херсона.
«Рідні вулиці зараз виглядають дуже дико. Тільки матюки в голові, бо все розбите», — поділилися місцеві мешканки.
«Сьогодні тихо. Тримаємося. Я думаю, що все буде нормально. Ми разом до перемоги. Ми з ворогом живемо. Ми живемо з бійцями. Ми знаємо всі обставини. І ці обстріли, по-моєму, де я живу, вже п’ять влучань було. Але ми тримаємося. Все робимо з жінкою. Син теж військовий. Відверто, я не вірю їм, цим росіянам. Будемо так. Вони кожного разу порушували те, що обіцяли. Що там вірити? Звичайно, бачили, що тиша йде, на що вже трошки стали вірити. Я думаю, що сьогодні останній день, а завтра почнеться знову те, що було раніше», — розповів місцевий житель.
«Місто Херсон дуже гарне, ми його так любимо, не хочеться нікуди виїжджати. Дуже гарно, ми звикли, і Дніпро, і море поруч, усе. Просто жаль, що таке сталося у нас. Образливо, звісно, за це. А так Херсон дуже гарне місто, зелене, красиве, всі люблять його. А люди вимушені виїжджати, тому що дітей шкода. Бо життя дорожче, і дітей шкода. Зараз більше стали ходити, саме в ці дні, коли оце, як кажуть, перемир’я, більше людей стало виходити. Скуповуються в магазинах. Ось в АТБ ми зайшли, багато людей купують. У транспорті багато людей», — каже місцева мешканка.
«Ну, більше людей, так, звісно спокійніше. Я задоволений», — говорить водій автобуса Віталій.
Ці люди щодня забезпечують роботу міського транспорту, аби містяни могли дістатися на роботу та у своїх справах. Вони продовжували працювати навіть під час окупації, попри небезпеку для власного життя. Один із таких автобусів уже потрапляв під обстріл.
«Був водій за кермом. Йому ноги поранило. Два чи три місяці, я вже точно не пам’ятаю, перебував у лікарні. Йому дали медаль за мужність. Цей автобус ремонтували два рази. Будемо сподіватися, що щось зміниться, що перемир’я триватиме довше, але розраховувати на це ми не можемо. Продовжуємо працювати, а там далі буде видно, що станеться. Сам теж працював, був на маршруті, потрапив під обстріл. Автобус не підлягає відновленню. Я тут народився, я тут живу і сподіваюся, що й далі буду жити. Ну, іншими словами, якщо не ми, то хто ж? Я так розумію, що люди рухаються, людям треба пересуватися. Ми, як можемо, так і тримаємося», — розповів директор підприємства Володимир.
«Корабельний район міста Херсон. Тут уже міст, який веде на острів Корабел. Цей район вважається найнебезпечнішим, бо тут посилені обстріли. Зараз добре, що тихо: автівки заїжджають у місто, повертаються. Люди пішки ходять, поки є така можливість. Хтось навіть ремонтує, встигає. Треба уважніше дивитися під ноги, бо дуже багато мінувань», — розповіла журналістка.
«Покійна мати жила там. Вирішив трохи почистити, вікна поставити. ОСБ-плити. Все розбито, навіть не кажіть. Східний, Антонівка, Кіндійка. Там усі будинки спалені, чорні стоять», — розповів місцевий мешканець.
Тишу, яку херсонці так хотіли б продовжити, перервали вибухи одразу після завершення гуманітарної місії. За даними ОВА, лише за добу російські війська атакували 15 населених пунктів області та Херсон дронами, авіацією й артилерією. Вранці 2 листопада безпілотник влучив у будівлю медзакладу в середмісті. На щастя, обійшлося без постраждалих.
Містяни знову змушені ховатися від небезпеки. Але навіть за кілька кілометрів від російських позицій вони продовжують жити, повертатися до своїх домівок і сподіватися, що спокій, який вони відчули протягом цих кількох днів, колись стане постійним.
Читайте також: Від Старої Самарі до сучасного мегаполіса: у Дніпрі презентували дослідження витоків міста