Невеличке місто із населенням трохи менше тридцяти тисяч людей прийняло понад 4 тис переселенців. Здебільшого це люди з Луганської і Донецької областей. У Тернівці Павлоградського району їх влаштовують на роботу та адаптують до нового життя.
«Єдність – риса українців, символ нашого патріотизму та жаги до перемоги, – зазначив міський голова Тернівки Віталій Тарелкін. – Число переселенців складає майже 15% від населення міста. Більшість забажала залишитися. Тому ми відпрацювали програми їх соціальної підтримки».
Одна з головних задач – працевлаштування переселенців. Людям допомагали з оформленням виплат по безробіттю та пошуком підходящих вакансій.
«Майже 60% тих, хто звернувся до центру зайнятості, працевлаштовані. В основному на такі спеціальності, як гірники-підземники, електрослюсарі, кочегари. Семеро переселенців започаткували власний бізнес», – пояснює провідний фахівець Тернівської міської філії обласного центру зайнятості Валерія Дробот.
Чоловік Вікторії вже з роботою. Жінка у пошуку. Пара двічі втрачала дім через війну. Спочатку у 2014 році у Мар’янці, нині у Вугледарі.
«24 лютого ворог наніс перший удар по місту. Але виходила на роботу у банк, бо треба було видавати пенсії, – ділиться переселенка Вікторія. – Потім просиділи з дитиною п’ять днів у підвалі. Вирішили виїжджати, хоча тільки-но придбали житло».
Жінка вдячна тернівчанам за доброзичливість. Каже, допомагали з житлом, давали продуктові набори та засоби гігієни. Нині вона прийшла по юридичну консультацію.
«Як отримати статус, виплати та компенсацію за зруйноване майно. Про це питали переселенці на початку війни. Зараз цікавляться, як розрахуватися з попередньої роботи, зареєструватися на новому місці проживання та оформити пенсію», – каже головний юрист Павлоградського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Галина Некоз.
У молодіжному центрі допомагають дітям, що пережили жахіття війни. Відволікають майстер-класами. На них виготовляють мило та свічки, розписують пряники та екоторбинки. Кожне заняття збирає до двадцяти учасників.
«Спочатку діти не йшли на контакт. Використовували у роботі агресивні та темні кольори. Зараз вони роззнайомилися та відчувають підтримку. Стали щасливішими», – поділилася спостереженнями фахівець молодіжного центру Анастасія.
Восьмирічний Ілля заняття намагається не пропускати. Він старанно виводить патріотичні малюнки. Кольори здебільшого синьо-жовті.
«Малюю для захисників. Вони герої. Пишу їм слова підтримки. Думаю, це допоможе нам швидше перемогти», – розповідає хлопчик.
Його родина виїхала з рідної Костянтинівки не одразу. Сподівалися, що минеться. Та вісім місяців тому все ж змушені були тікати від війни.
«Чоловік з дітьми перебирали на дворі вугілля. Світла не було вже у місті, тож потрібно було чимось топити. У цей момент прилетів ворожий снаряд. Вибуховою хвилею Іллю відкинуло на два метри. Вирішили евакуюватися», – пригадує мама Іллі Наталія.
Перший час її син боявся кожного шурхоту. З проєктом «Дитячі посмішки» та підтримкою людей у Тернівці заспокоївся і знайшов нових друзів.
