З початку року в області зникли майже шість сотень дітей. Майже всіх знайшли в першу добу. Але за цими зникненнями – безсонні ночі, дзвінки до поліції та батьківський страх, коли дитина не виходить на зв’язок. Чому підлітки тікають або мовчки обривають контакт із близькими? І що насправді стоїть за цими втечами?
Від початку року поліція області отримала 517 заяв про зникнення дітей. У розшуку перебували 578 неповнолітніх. У 55 випадках правоохоронці навіть відкрили кримінальні провадження. Водночас 94% дітей вдалося знайти вже впродовж першої доби. У поліції зазначають: у порівнянні з минулим роком кількість таких випадків дещо зменшилася.
Частіше діти зникають не через викрадення чи напади. Причини значно буденніші – конфлікти вдома, образи, складна атмосфера в сім’ї, проблеми з психічним станом або емоційний тиск.
Станом на 1 травня на Дніпропетровщині розшукують вісьмох дітей. Частина зникнень пов’язана з війною. З однією дитиною втратили зв’язок після окупації. Ще двох дітей розшукують через наслідки російської агресії. П’ятеро – за кордоном, куди їх вивезли родичі, після чого зв’язок із ними зник. Є також трагічні випадки: за нашими даними, щонайменше трьох неповнолітніх цьогоріч знайшли мертвими.
Поліція Дніпра розшукувала 14-річну Ангеліну Грицину. 26 квітня до поліції надійшло повідомлення про її зникнення. Пошук припинено: на жаль, дівчину знайшли мертвою.
Ще одна загибла – Анастасія Ситнікова. За даними слідства, над її тілом поглумився курсант у Дніпрі.
Поліція повідомляла про розшук 14-річної Анастасії Ситнікової. 17 лютого вона зникла в Соборному районі, а 18 лютого до поліції надійшло відповідне повідомлення. Пошук зупинено – дівчину також знайшли мертвою.
Окремо 28 травня вбитим виявили 11-річного хлопчика Родіона Сафонова, який зник 26 числа. Його тіло знайшли в покинутій будівлі в Амур-Нижньодніпровському районі серед сміття та мотлоху. За даними слідства, дитину заманив туди 40-річний місцевий мешканець, який був особисто знайомий із хлопчиком.
Як з’ясувалося, підозрюваний уже мав судимість за схожий злочин – зґвалтування та вбивство 6-річної дівчинки. Тобто чоловік, імовірно, мав бути у Єдиній базі осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи дітей. Її створили у 2021 році, аби не допустити нових нападів. Водночас база недоступна для суспільства і використовується лише поліцією та освітянами. Тоді виникає питання: якщо чоловік уже був засуджений за злочини проти дитини і, можливо, перебував у цьому списку, чому це не вберегло від нової трагедії?
До пошуків дітей у регіоні регулярно долучаються й волонтери-кінологи. Кажуть, орієнтування на зниклих підлітків з’являються чи не щодня.
«Одразу розпочинається величезна робота. Бо ми постійно знаходимося в епіцентрі таких подій. Піднімається поліція, навіть зараз, коли критично не вистачає поліцейських, залучаються всі, кого можуть, приїжджають з усієї області. Долучаються волонтери, професіонали, піднімаються камери відеоспостереження, де вони є», – розповіла кінологиня та очільниця Павлоградського пошуково-рятувального кінологічного загону «Антарес» Лариса Борисенко.
Кінологи пояснюють: щойно надходить повідомлення про зникнення дитини – часу на очікування немає. Іноді рахунок іде буквально на години.
«Є діти, які просто залишають домівки, бо вважають, що їх образили. Буває, що біжать із притулків або від опікунів. Ситуації в сім’ях різні. Деякі діти можуть скоїти самогубство. Це страшно. Це говорить про те, що дитина часто залишається без підтримки, без того, за що можна було б зачепитися в останній момент», – каже Лариса Борисенко.
Психологи пояснюють: підлітки рідко прямо говорять про свої проблеми. Натомість можуть замикатися в собі, уникати спілкування та різко змінювати поведінку.
«Коли дитина закривається в собі, перестає спілкуватися, уникає контактів, має різкі зміни настрою або інтересів, говорить, що її ніхто не розуміє, – це сигнал. У цей момент важливо зупинитися, сфокусуватися на дитині та дати їй простір, де її почують і підтримають», – каже психологиня Марія Волошина.
Фахівці радять спілкуватися з дітьми не лише про школу чи побут, а й про емоції та внутрішній стан.
«Важливо говорити не тільки про повсякденні речі, а й про те, як кожен себе почуває, хто потребує підтримки. Такі розмови допомагають дитині відкриватися. І коли їй справді буде важко, вона зможе звернутися по допомогу. Важливо не критикувати і не порівнювати, а створити атмосферу довіри», – зазначає Марія Волошина.
Врешті, за кожним орієнтуванням у соцмережах – не просто фото з описом одягу, а чиїсь тривоги, біль і очікування дзвінка з доброю новиною. І дуже часто – це дитина, яку вчасно не почули найближчі.
Читайте також: У Дніпрі підозрюваному у зґвалтуванні та вбивстві 11-річного хлопчика обрано запобіжний захід