Визволені та незламні. Жителі села Піски, що на Миколаївщині, розповіли нашим журналістам, як вони жили в окупації. Моторошні розповіді про жахіття «руського міру» з вуст потерпілих дивіться в сюжеті.
“Нам 11 суток – це був рік. Ми потєрялись в днях, бо я тіки думала: “Господі, коли вони вже підуть от нас”.
Ледве стримуючи сльози, Анна згадує той страшний час, коли російська армія зайшла до її селища Піски, розташованого поблизу Миколаєва.
Анна, жителька села Піски: “Ми тут таке пережили… 1 березня вони зайшли в Баштанку, в наш район, начали обстрілювать. Наші солдати стояли та відбили. Вони потім 3 числа зайшли о 16:00, велика дуже колона, і були в окупаціїї 11 суток. Ми не могли навіть на вулицю вийти, ми сиділи просто, без їди, без води. Вони нас оставили без газу. Ми просто виживали. На вулицю, якщо тільки покажешься, вони одразу снайперки, одразу стріляли”.
Російські солдати заходили у кожен дім в селі. Перевіряли документи, забирали телефони та ламали сімкартки, аби залишити людей без зв’язку з рідними. Та найстрашніше, каже Анна, як окупанти знущалися над сільськими чоловіками – ветеранами АТО.
Анна, жителька села Піски: “Сказали: до вечора наш главний приїде і ми отпустимо. Мами і бабушки, всі стояли, ждали біля будинку культури, бо вони там обосновалися. Ми з чоловіком дома, ми ніде не виходили. Вони кінцівки відрізали їм, ДНРовці, ось так знущалися. Атовців шукали. Вни в школі обосновалися, а там, в школі, портрети атовців. Вони переписали прізвища і ходили, шукали”.
Деяким чоловікам все ж вдалося вирватися з полону. Марина – мати одного за постраждалих. Фото її сина, героя АТО, було в сільській школі. Через це окупанти майже одразу знайшли хлопця.
Марина, жителька села Піски: “Мучали сутки. Били-били, потеряв сознание – одлили водою. Глаза зав’язані, руки зав’язані, скручені притом проволкою, суки скрутили. А потом, коли начали наші їх гнать, вони його от сюда, і через всю Хрестофоровку в чорний ліс поволокли, і там стріляли. Як врятувався? Каже, оточили, коли стріляють в спину, і він чуть-чуть одхилився, і там міліметри от серця пуля пройшла одна. Стріляли його. На розстріл вивели. А друга пуля в плече, і вийшла через щоку”.
Після пострілів, каже Марина, син ледве відповз у невеличкий ярок і там сховався. Та раптом інтерв’ю перервав гул у повітрі.
Її син пролежав у лісі майже всю ніч. Зранку чоловіка змогли врятувати вже українські військові. Ледве живого, його відразу відправили до шпиталю.
Марина, жителька села Піски: “Рука ліва, невідомо як вона буде працювати. Бо там перебито чи сухожилля, чи нервові зв’язки. Ну, короче, не знаю. Сказав доктор, будуть стараться, роки підуть на реабілітацію. Я кажу, Слава Богу, що живий”.
В селі, зі слів жителів, залишилося дуже мало чоловіків. Більше половини селян пішли воювати та захищати Україну від російських окупантів.
