Олександра — фізичний терапевт із Дніпра, яка допомагає пораненим військовим відновлювати рухливість і повертати віру в себе. Для неї найважливіше показати, що після травми життя не закінчується, а надія, сила та віра у власні можливості можуть стати основою для відновлення.
«Він займається з нами вже півтори тижні. Його основна проблема — біль у попереку. Сьогодні багато військових стикаються з цим через важку амуніцію та великі навантаження під час служби. Крім того, у нього є травма кульшового суглоба: під час обстрілу він впав із машини і отримав сильний забій попереку. На момент первинного обстеження біль у попереку оцінювався на шість балів із десяти за шкалою болю», — розповідає Олександра.
Вона додає, що пацієнт отримує медикаментозне лікування — знеболювальні та протизапальні засоби, і робота з фізичною терапією відбувається дуже обережно, дотримуючись міжнародних протоколів. «Ми починаємо з мінімальної рухливості поперекового відділу хребта. Також працюємо над амплітудою рухів у кульшовому суглобі, розтяжкою та аеробним навантаженням — наприклад, ходьба або велотренажер», — пояснює терапевт.
Олександра підкреслює, що результат реабілітації завжди індивідуальний. «Дехто швидко реагує на навантаження, інші потребують більше часу. Щоб оцінити прогрес, пацієнт має пройти хоча б один курс, адаптуючись під навантаження. Особливо складно з тими, хто має загострення поперекового відділу або артроз другого ступеню кульшового суглоба», — зазначає вона.
Серед її пацієнтів є й такі приклади надзвичайного прогресу. Богдан отримав повне ураження спинного мозку і пересувається на кріслі колісному. Коли він потрапив до Олександри, він не міг утримувати сидяче положення без спинки і навіть виконувати базові рухи в ліжку. Після тривалих занять він навчився переміщатися з ліжка на крісло, з крісла на унітаз і знову на крісло. Згодом він отримав активне крісло колісне, а тепер допомагає іншим пацієнтам як наставник.
«Богдан підтримує нових пацієнтів, навчає їх правильно користуватися кріслом колісним та адаптуватися до життя після травми. Він мотивує, що життя не закінчується після травми, але для цього треба бути сильним», — говорить Олександра.
Терапевт також висловлює щиру вдячність військовим, які дають змогу їй і її команді допомагати пораненим. «Наша мета — повернути пацієнтів до якості життя, до виконання соціальної ролі, яку вони мали до травми. Дуже дякуємо нашим воїнам за їхню мужність і за те, що вони дозволяють нам робити цю роботу», — підсумовує Олександра.
