За час повномасштабного вторгнення в Україні побралися вже десятки тисяч пар. Молодята з Лисичанська не стали винятком. Яна та Дмитро мали гуляти весілля в рідному місті, втім, через війну змушені були виїхати до Дніпра. Церемонію вирішили не скасовувати, і стати до вінця попри все.
Замість білої весільної сукні – простеньке блакитне вбрання. Яна з нареченим весілля почали планувати взимку, і хотіли святкувати в рідному Лисичанську. Втім, через війну до вінця стали в Дніпрі.
Людмила Олександрівна, мати нареченої: “Ми його планували в Лисичанську провести, але так трапилося, що прийшла війна. Зять Дмитро, він воює у нас. Донька у нас – вихователь дитячого садочку. Ну от, зараз ми всі тут. Так що те, що планували, воно все збулось, тільки трохи не так”.
Наречені вирішили не відкладати «на потім» таке важливе рішення, та коли чоловіка відпустили зі служби на кілька днів – одразу почали підготовку до святкування.
Допомагали всі мешканці шелтеру. Надія приїхала з чоловіком та трьома песиками з Маріуполя в перші дні повномасштабної війни. Каже, коли дізналась, що тут готують весілля, негайно визвалась допомогти. Їй довірили готувати застілля.
Надія Жукова, переселенка з Маріуполя: “Это же радость, конечно. Душа болит за свою родину, хоть момент такой… повеселимся”.
Святкування провели у колі сім’ї та сусідів по шелтеру, які за більше як три місяці війни вже встигли стати чи не родичами.
Галина Кочерга, організаторка шелтеру: “Спочатку батьки планували посидіти спокійно, нікого не запрошуючи. Але на допомогу прийшов Координаційний штаб волонтерів Дніпра, і ці дуже файні дівчата сказали: «Ні, у нас буде весілля!» Все, що ми бачимо – це зроблено зусиллями штабу волонтерів Дніпра, а також зусиллями батьків молодих”.
Молодята пообіцяли бути підтримкою та опорою один одному.
Яна Литвиненко, наречена: “До приїзду сюди я, мабуть, й нічого не запам’ятала, тому що це хвилювання – і це нормально. Їздили, багато фотографувалися, трошки втомилися, але це така приємна втома”.
Привітати наречених приїхали й представники Координаційного штабу волонтерів Дніпра. Окрім величезної кількості подарунків, волонтери заспівали також й привітальну пісню.
Анна Сурдіна, волонтерка координаційного штабу волонтерів Дніпра: “Я коли сказала у штабі, що у нас таке свято, дівчата просто всі увійшли в цю ситуацію. Хтось привіз солодощі, хтось випік святковий торт, люди просто привозили подарунки. У когось є постільна білизна – передали молодим. Це робота не моя, це робота багатьох волонтерів”.
Молодого відпустили у весільну відпустку лише на 5 днів – ото й увесь медовий місяць. Потім Дмитро знов рушить на фронт. Яна чекатиме його в Дніпрі. Власної оселі молодята не мають – будинок у Лисичанську знищили окупанти. Втім, молода родина впевнена: в них все попереду.
