Відро на голові та пісок у волоссі. Купа сміттєвих пакетів, металеві дроти та ще багато дивного. Сімнадцять митців з Україні, Чехії, Великобританії та Німеччини влаштували перформанс посеред порожнього залізничного вокзалу у Дніпрі.
Вона довго її надувала і ось нарешті в руках мисткині вибухає величезна кулька. Перед цим на голову учасниці групового дійства висипали купу піску. Все це частина міжнародного проекту в залі очікування Південного вокзалу.
Іра Харламова, координаторка проекту «Crossing» галереї «Артсвіт»: “Це є не сценографічний перформанс, не театральний перформанс. Його можна віднести до жанру візуального мистецтва».
У Дніпрі Іра Харламова мешкає з 2015-го. Тоді дівчина отримала новий для себе статус – внутрішньопереміщена особа. Каже, цей досвід спонукав заглибитися у сучасне мистецтво перформансу.
Іра Харламова, координаторка проекту «Crossing» галереї «Артсвіт»: “Є можливість творчого самовираження. У мене немає навичок малюнку, навичок графіки, навичок ліплення скульптури чи чогось ще. А перформанс – це такий вид мистецтва, який дозволяє тобі за допомогою свого тіла, якихось концептуальних ідей, ішних матеріалів доносити сенс, який в тебе є».
Наразі дівчина працює в галереї «Артсвіт». Розповідає, проект реалізують разом з колегами з Кельну. З самого початку до Дніпра мали приїхати учасники лише з Німеччини. Однак, пізніше долучилися митці з Чехії та Великобританії. Локацію для проведення перформансу офіційно надала «Укрзалізниця».
Іра Харламова, координаторка проекту «Crossing» галереї «Артсвіт» : “Мистецтво перформансу – це про сенси, які виникають у глядача. Тобто я, як артистка, можу закладати будь-що в нього. Але найціннішим буде те, що побачить в ньому глядач. Що він інтерпретує потім. Те, які питання в нього виникнуть».
За чудирнацтвами перформерів уважно слідкує Євген Сініцин. Хлопець каже, також художник. Декілька років навчався в Краківській академії мистецтв. І про такий формат сучасної культури знає не з чуток.
Євген Сініцин, глядач: “У нас был такой предмет – перформанс. Однажды ребята с 3-го курса вместе с деканом ездили на вокзал в Познань, на котором нечто другое было. Там было больше пассажиров».
«Переживаю недостатньо яскравих емоцій», – зізнається Євген, описуючи дніпровський перформанс на майже безлюдному вокзалі.
Євген Сініцин, глядач: “Для меня искусство – это история о взаимодействии художника и зрителя. Художник пытается передать зрителю свою эмоцию, видение мира. И искусство само для себя, без зрителя, не выполняет эту функцию».
На вокзал завітала й дніпровська художниця Анна Ткаченко, аби дізнатися, яку візуальну мову знайдуть її знайомі учасники проекту.
Анна Ткаченко, художниця: “Я считаю, что перформанс удался, если он вызвал острую эмоцию у зрителя. И в какой-то момент, когда у одной из участниц лопнул большой шар, который она надувала на протяжении всего перформанса, вот он лопнул с резким, острым звуком, и я испугалась. По-настоящему. Я испытала острый сиюминутный ужас. И мне понравилось».
Інші свідки з числа небагатьох, хто завітав до залізничної станції, переважно висловлюються досить стримано.
Світлана Шарамок, глядачка: “Я нічого не зрозуміла що відбувалося. Але моїй собаці сподобалося. Він нажерся масла на перформансі. Там вони кидали масло».
Розпочавшись вже ввечері, загалом перформанс тривав близько трьох годин.
