Позивний «Кіра» з 23-ї окремої механізованої бригади — єдина жінка у своєму підрозділі. Вона пройшла найгарячіші точки, вижила під ворожими «КАБами» й у 25 років стала лейтенантом. Каже: армія зробила її справжньою і навчила довіряти людям.
«Я єдина жінка. Комфортно взагалі: всі з повагою, спокійно зі мною спілкуються. Якщо треба покричати – я кричу, якщо треба новеньким щось розказати – я розказую. Нема такого, щоб мене не сприймали. В мене були бразильці: за кожну якусь проблемку вони відтискалися по 20–30 разів. На день виходило по 200 – нормально працювати».
Найстрашніший день припав на 8 березня. Тоді Кіра опинилася в епіцентрі ворожого обстрілу.
«Хлопці подарували мені купу квітів, великий смачний торт, ми сиділи, відзначали. Скоро мало бути моє чергування, і я вирішила прилягти відпочити. І прилетів «КАБ», зніс пів вулиці. Це було чудове 8 березня для мене. А потім через три дні ми не виїжджали з того села, бо там було відносно безпечно, логістично зручно і близько до вишки, де стояв наш транслятор. І почався сильний обстріл села. Спочатку прилетів «КАБ», ми подумали, що все нормально, «на лайті», бо в Очеретиному з «КАБами» було постійно — ніхто вже не звертав уваги. А потім почався щільний обстріл, і хлопці відправили мене першу. Я якраз потрапила в гущу подій: їдеш, а дерева падають на дорогу, купа пилюки, біля тебе — у 10–15 метрах — вибухи. Потім хлопці мені сказали: «Ми думали, ти не виживеш, бо ти поїхала в саме пекло». Але, дякувати Богу, я виїхала і все було нормально».
Так минуло два з половиною роки. Кіра пройшла офіцерські курси і у свої 25 років стала лейтенантом.
«Коли я пішла на офіцера, мені сказали: «Дівчино, що ти тут робиш? Ти не витримаєш, давай додому». А я ж справді була сержантом — працювала по рації, вела групу, на КСП працювала. Все нормально. Дуже сумнівалися. Не хотіли: «Дівчина, куди — в розвідку?» А потім я показала, що можу працювати, від нічого не відмовлялася».
Кіра каже, що у війську стала впевненішою в собі. І жодного разу не пожалкувала, що пішла воювати.
«Ще до початку війни в мене була мрія стати аудитором. Я, коли навчалася, приділяла цьому особливу увагу. Але зараз, будучи в армії, хочу розвивати себе на армійській щаблині. Тут я відчуваю себе справжньою, живою. І в армії, хто б що не казав, люди справжні. Вони показують своє нутро і відкривають душу. Армія — це призма і перевірка людей на мужність, людяність і щирість».
Читайте також: рф атакувала Дніпро безпілотниками: наслідки обстрілу
