«Мовчун» у війську з жовтня 2024 року. Мобілізований у рідному Дніпрі. Після навчального підрозділу одразу потрапив до 108-ї окремої бригади тероборони. Щиро розповідає, що прийняли його у батальйоні «Степових хижаків» як свого, по-товариськи. Тут чимало служить хлопців з Дніпра, Синельникового та інших сіл та містечок Дніпропетровщини.
— Раніш чув від багатьох, що, мовляв, готуйся: будеш купувати каску, бронежилет, берці, — згадує перший досвід «Мовчун». — Однак мене тут усім забезпечили. Видали повний комплект захисту та військової форми. Нічого докуповувати чи шукати не довелось. Поставили на продовольче забезпечення. Харчування — нормальне.
Як піхотинець «Мовчун» пройшов додаткове навчання у своєму батальйоні. Обов’язкові дисципліни: такмед, знання ворожих мін, тактика та вогнева підготовка тощо.
— Я на фронті близько семи місяців, однак влився у колектив та почуваюся впевнено, — розказує дніпрянин. — Більш досвідчені побратими завжди підкажуть, навчать, застережуть. Та й на «бойові» ми, новобранці, ніколи не виходимо без старших, яким довелося пройти через «Крим і Рим».
Нещодавно дніпрянин разом з двома товаришами був нагороджений високою державною відзнакою — орденом «За мужність». Воїн не поспіхом розповідає про бойовий вихід, коли вони взяли чотирьох російських окупантів у полон. «Мовчун» справді не багатослівний, викладає лише сухі факти.
— Близько десятої вечора ми з товаришами тільки зайшли на позицію, ротувавши попередню зміну. Пройшло зовсім обмаль часу, як я почув голоси, — каже «Мовчун». — Говорили російською, доволі голосно. Перейшовши до спостережного пункту на краю посадки, побачив, що вздовж неї рухалась група російських солдатів. Старший групи українських захисників «Сєвєр» скомандував взяти «гостей» на приціл.
— Московити, вочевидь, вчергове заблудились, бо ще запитали у мене: «Какой ето полк?», — продовжує дніпрянин. — А коли ми їх взяли на мушку, лише здивовано видавили «Чьо?».
Українські воїни довго не возились — примусили росіян скласти зброю, що ті слухняно й виконали. Як згодом з’ясувалося, ця четвірка горе-воїнів пішла шукати чого поїсти, але не встигла оговтатись, як опинилася на допиті. Від такого повороту подій у них відняло мову, адже до останнього сподівались, що вийшли на своїх…
Близько пів першої ночі приїхали хлопці з нашої роти та забрали їх, — закінчує історію «Мовчун». — Потім, через днів десять, як по ту лінію фронту зрозуміли, що їхніх взяли у полон, почали насипати по нашій позиції з мінометів, арти, «Градів»… Через дві доби ми благополучно змінились.
На жаль, один з українських воїнів наступив на російську міну «листок», які росіяни щедро розсипають по наших позиціях з дронів та спецустановок. Довелось евакуйовувати побратима. Попри те, що потрапили під мінометний обстріл, всі благополучно добрались до транспорту.
«Мовчун» з радістю сповістив, що нещодавно побував у відпустці, чим дуже потішив матір — довго не бачила сина. Однак і вдома відійти від війни не вдалося. Дніпро — під обстрілами… Окупанти влучили вночі у ресторан неподалік домівки воїна.
Дніпрянин «Мовчун», який ще нещодавно працював на заводі, розмірковує про те, що внутрішньо був готовий до мобілізації, морально налаштовував себе на те, що воюватиме, та мріє про закінчення війни.
— Однак мир має бути обов’язково на наших умовах! — ставить жирну крапку воїн.
Приєднуйтеся до лав 108-ї бригади ТрО. Телефон нашого рекрутингового центру 0 800 337 803. Вакансії — за посиланням.
