З 2014 року українські священники, ризикуючи власним життям, допомагають військовим на фронті чи то словом, чи молитвою, привозять гуманітарну допомогу й долучаються до побуту бійців. З початком повномасштабного вторгнення рф, актуальність та інтенсивність роботи капеланів збільшилася. Тепер чи не кожен підрозділ має власного духівника. Чи нова в українській історії практика — священик на війні?
Павло Федосов — капелан одного з підрозділів територіальної оборони Дніпра. Обіймає цю посаду майже пів року. До визвольної боротьби Павло долучився зі зброєю в руках у лютому 2022-го. Коли запропонували стати капеланом, не вагаючись погодився.
Павло Федосов, військовий капелан: «З самого початку був звичайним солдатом. Брав участь у бойових діях разом з хлопцями. І знаю дуже добре, що таке бути на війні, як переносити всі складнощі, брати участь у боях. І коли запропонували в лютому 2023 року — проаналізувавши, зваживши, я зрозумів, що треба таки йти».
Павло сповідує мусульманство й дотичним до капеланства був ще з 2014 року. Тоді це було більше на волонтерських засадах, нині ж все офіційно.
Служба капелана — це, по-перше, військова служба. Вона має свої вимоги та норми. Це не просто релігійна особа, а той, хто може вислухати та допомогти.
Павло Федосов, військовий капелан: «З 2022 року дуже підвищилася потреба не просто в проведенні релігійних обрядів, а і в психологічній допомозі. В допомозі людям, їх стану. Не обов’язково людина є якоюсь там дуже релігійною і абсолютно всі виконує обряди. Але спілкування, підтримки потребують усі військовослужбовці — від солдата до офіцера».
Тож капелани, зокрема, підтримують моральний та психологічний стан військових, а також працюють з сім’ями військовослужбовців.
Термін «капелан» виник за часів життя святого Мартина, коли той був офіцером на військовій службі в Галлії. Побачивши жебрака, який не мав вбрання, аби захиститися від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу».
Історики кажуть, священики на війні — це не щось нове. Якщо проаналізувати нашу історію, то можна бачити згадки про участь священиків у військових походах.
Віталій Суховий, науковий співробітник історичного музею ім. Яворницького: «Військові священики були як на православному сході, так і католицькому заході. Якщо ми візьмемо вже українські події безпосередньо і подивимося в літописи, то в літописах не так багато згадок, власне, про це. Є згадки від 1111 року, коли був похід на половців. Князь Володимир вів цей похід. І розповідається, що перед військом вивів багато попів, священиків, які читали молитви і тим самим хотіли, щоб битва була успішна».
Більше історичних згадок про роль священиків у походах та війнах в літописах вже під час козацької доби, Першої та Другої світових війн.
Віталій Суховий, науковий співробітник історичного музею ім. Яворницького: «Будемо так казати, що в давньоруські часи — це більше виняток з правил. Але вже ближче до козацьких часів це стає досить типовим явищем як в українській історії, так і в сусідніх, наприклад, польських й інших історіях, коли в походах використовували військових священиків. Чим ближче до сучасності, тим стає інституція все більш інституціалізованою, все більше реформованою».
Тож сучасна служба військового капелану досить молода в історії сучасного російсько-українського протистояння, і вона донині продовжує реформуватись.
Читайте також: 80 дніпрян отримають виплати до Дня звільнення міста від нацистських загарбників
