Віталій Мошура вже майже 20 років працює в одному з супермаркетів Дніпра. Ця історія унікальна тим, що у чоловіка синдромом Дауна. Але це не заважає йому виконувати роботу на рівні з колегами, а ще грати у театрі.
З 2005 року Віталій працює в одному з супермаркетів Дніпра – пакувальником. Робочій день починається з 8 ранку, а закінчується о 12:00. І так п’ять днів на тиждень.
“Обов’язки – я перебираю цибулю, картоплю, буряк і моркву”, – каже пакувальник Віталій Мошура.
У чоловіка синдром Дауна, але це не завадило Віталію працевлаштуватись. Каже, йому подобається робота та колектив.
“Ставляться дуже добре, позитивні і хвалять мене”, – сказав Віталій.
Олена – напарниця Віталія. За стільки років вони стали справжніми друзями, розповідає жінка.
“Ми з самого початку стали друзями. Постійно про щось говоримо. Він дуже добрий і дружелюбний, завжди готовий допомогти, завжди підкаже”, – зазначила колега Віталія Олена Алексєєнко.
Віталій повністю справляється зі своїми обов’язками на роботі, зазначає і керівниця магазину.
“Він раніше працював не у мене в магазині, він працював в іншому. Ось років 4-5 ми вже працюємо. Відповідальний співробітник, йому дуже подобається допомагати колегам, він любить жартувати”, – розповіла керівниця магазину Ольга Мельник.
Окрім магазину, Віталій активно займається в Центрі інклюзивної творчості – АРТ-паралелі вже три роки. Зараз він помічник режисера.
“Так як він є найстаршим учасником нашого театру, він займає таку маленьку посаду: помічник режисера. Він слідкує за дисципліною, і він може мені допомогти”, – каже керівниця Центру інклюзивної творчості “Арт-паралелі” Людмила Журавель.
Мати Віталія дуже рада, що хлопець зацікавився цим центром, адже зміг знайти тут собі друзів.
“У них була вистава, яку вони вперше поставили – “Бременські музиканти”. Ми прийшли дивитися, і йому сподобалося, як вони виступали, як розповідали, тоді ми і пішли. Він став більш розкутим і відкритим, раніше він був зажатий”, – ділиться мати Віталія Людмила Мошура.
Окрім акторських навичок, Віталік та інші діти соціалізуються разом.
“Ми робимо різні проєкти, де нормотипові діти навчаються бути по-справжньому емпатичними. Діти з інвалідністю, у свою чергу, розуміють життя по-іншому, вчаться спілкуватися та володіти своїми емоціями”, – наголосила Людмила Журавель.
Зараз Віталій активно готується до вистави. А також продовжує працювати заради своєї мрії.
“Я дуже хочу квартиру, і щоб війна закінчилася, і солдати повернулися додому”, – сказав Віталій.
Читайте також: Життя “з блискавкою”: що значить тримати вдома тхора?
