Близько 4 мільйонів українців загинули від штучного голоду 1932-33 років. Саме ця цифра, на переконання науковців, є найбільш достовірною. Але точну кількість встановити важко, бо радянська влада знищувала документи про смертність. У Дніпрі вшановували пам’ять жертв голодоморів.
Дніпро – пам’ятає. Міська влада, а також представники Громадської ради та релігійних громад вшанували пам’ять жертв Голодомору в парку імені Писаржевського. Всі присутні поклали квіти до пам’ятного знаку-хреста, а також вшанували загиблих хвилиною мовчання.
Лілія Богачева, директорка Музею спротиву Голодомору: “Сьогодні день, коли ми повинні вшанувати, згадати кожну людину, котра була знищена комуністичною тоталітарною системою. Згадати, зробити висновки і не допустити повторення такої трагедії”.
Лариса розповідає, прийшла до пам’ятного хреста, бо в її роду були ті, хто не пережив штучний голод 33-го року.
Лариса Сурженко, голова комітету соціального захисту Громадської ради при Дніпровській міськраді: “Из того, что рассказывала моя бабушка – как они собирали любую траву в огороде, у себя, у соседей, вплоть до воровства, чтобы выжить. Это человеческие инстинкты такие проявлялись. Но, к сожалению, в нашей семье тоже есть погибшие”.
Що доводилось їсти українським селянам в часи Голодомору? На Європейській площі втретє пройшла акція «Іжа на вулиці». Всі охочі змогли побачити та скуштувати страви, приготовані за достовірними рецептами тих, хто вижив. Яремі про Голодомор розповідала прабабуся, тож для акції він власноруч зробив млинці зі шкірок картоплі та насіння.
Ярема Чавага, пластун: “Тут знаходиться льон і ще якісь насіння. В принципі на той час – це була достатньо смачна їжа”.
Пластуни приготували чай із виноградних гілок, юшку з кукурудзяних качанів, оладки з тирси, млинці з кропиви, хліб із березової кори. Діти добре знають хто і навіщо організував Голодомор в Україні.
Дмитро Доценко, пластун: “Радянська влада продавала хліб і все, що можна було їсти або чим можна було користуватися, продавала за кордон”.
Олександра Полянчикова, керівниця Громадської організації «Станиця Дніпро Пласту – Національної скаутської організації України»: “Ми обрали отаким форматом, максимально наочним, коли ми можемо перехожих зупиняти, розповідати, доносити їм інформацію про жахливі роки Голодомору”.
Діти тримали в руках колоски, а ближче до загальноукраїнської хвилини мовчання виклали лампадками на асфальті напис «1932-33».
Дар’я Біла, директорка департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міськради: “Хочеться, щоб у цей день, сьогодні, згадали своїх нащадків, своїх пращурів, тих українців, які не змогли пережити. І тих українців, які попри такі страждання, попри смерті змогли вижити і подарувати нам життя сьогодні”.
У «Музеї спротиву Голодомору» напередодні скорботної дати відкрилася виставка «Пам’ять про Голодомор: від замовчування до вшанування». Музейники зібрали близько двох тисяч експонатів.
Вони наочно показують яким чином відбувалася меморіалізація Голодомору. Книги, газети, журнали, марки, монети, плакати, щоденникові записи з фондів музею. Один з них дійсно унікальний. Це оригінал щоденника мешканця тодішнього Дніпропетровська Сергія Шведова. В Україні зберіглося не більше десяти подібних записів.
Валентин Рибалка, начальник експозиційно-виставкового та видавничого відділу: “Ця людина записувала, робила методологічні нотатки і записувала найважливіші події. Почався цей щоденник у 1928-му році, і тут є згадки про Голодомор. От, наприклад, запис – март 33 года: «Все больше и больше людей, пухнущих от недоедания».
Верховна рада визнала Голодомор геноцидом українського народу ще у 2006 році. Теж саме на офіційному рівні зробили ще 18 країн світу.
