Перевірка на доступність триває. Наші журналісти продовжують спілкуватися з людьми з інвалідністю та маломобільними жителями міста, аби з’ясувати наскільки для них комфортний Дніпро. Цього разу про свій досвыд користування міським простором нашій знімальній групі розповів Олександр Супрун.
Олександр донедавна був членом паралімпійської збірної з греблі. Через вік він покинув великий спорт. Проте продовжує підтримувати активний спосіб життя. Навіть відмовляється від встановлення пандусу у під’їзді будинку.
Олександр Супрун, колишній член паралімпійської збірної: «Меня всё устраивает и так. Я спокойно поднимаюсь сам и спускаюсь тоже сам. Я раньше жил на пятом этаже, натренированный спускаться-подниматься, поэтому здесь полпролёта – это ни о чём».
Олександр не від народження був людиною з інвалідністю. Чоловік втратив здатність ходити у зрілому віці.
«Ехал в командировку, на трассе не справился с управением, попал в ДТП и получил перелом позвоночника. Из-за этого паралич нижних конечностей, и всё».
Зараз чоловік вже звик пересуватися на візку. Нові норми щодо доступності дозволяють самостійно відвідувати різноманітні заклади. Наприклад, Олександр без перешкод може навідатися до сімейного лікаря. Окрім комунальних установ, про норми дбають і приватні підприємці. Тому повсякденні справи не викликають проблем.
Олександр Супрун, колишній член паралімпійської збірної: «Хорошо вот уже сейчас в Днепре. Очень много стало магазинов, в которые можно легко заехать на инвалидном кресле. Делают пандусы, автоматические раздвижные двери. Всё шикарно, мне нравится, что доступность налаживается в лучшую сторону».
Важливим є не тільки дотримання умов доступності. Іноді перешкодою до повноцінного життя стають люди. У ЗМІ досі можна побачити вислови накшталт «особливі люди» або «люди з обмеженими можливостями».
Ольга Волкова, голова громадської організації «Океан добра»: «У нас нет никаких особенных потребностей. Мы точно так же хотим выходить из дома, ездить, любить, создавать семьи. У нас нет ограниченных возможностей, потому что возможности люди ограничивают сами себе лёжа на диване. Поэтому, обращаясь так к людям с инвалидностью, вы этим обижаете больше, чем говоря «человек с инвалидностью». Потому что вначале человек, а потом уже инвалид».
Активісти кажуть: взаємна ввічливість та порозуміння здатні допомогти людям з інвалідністю перестати боятися покидати власні домівки.
